Характеристики пластикових паллет (піддонів)

Піддон (PALLET) – транспортна тара, засіб пакетування, що має жорстку майданчик і необхідне місце для створення укрупненої вантажний одиниці. Піддони зазвичай бувають двох видів: двухзаходной і четирехзаходние, що відрізняються способом захоплення вилковим навантажувачем. Піддони можна класифікувати за такими підставами:
Продовжувати читання Характеристики пластикових паллет (піддонів)

Забезпечення зберігання якості продукції під час навантаження, транспортування і розвантаження.

Перевезення вантажу є основним видом послуг. Як правило, вона супроводжується наданням інших послуг (навантаженням, розвантаженням, експедируванням і т.д.). До додаткових послуг можна віднести такі, як наприклад, маркетингові, комерційні, інформаційні, а також послуги страхування.

Основними вимогами, що висуваються споживачами до послуг транспорту, є наступними:

1. Надійність перевезень.

2. Мінімальні терміни (тривалість) доставки.

3. Регулярність доставки вантажу.

4. Своєчасність доставки (гарантовані строки доставки),

5. Безпека перевезень.

6. Збереження вантажу при доставці.

7. Вигоди з прийому та здачі вантажів.

8. Наявність додаткових послуг.

9. Наявність різних рівнів транспортного обслуговування.

10. Пристосовність до вимог клієнтів (гнучкість обслуговування)

11. Належне документальне забезпечення.

12. Належне супроводження вантажу.

13. Доставки вантажу «від дверей до дверей».

14. Прийнятна (розмірна) вартість послуг

15. Можливість митного очищення.

16. Можливість отримання достовірної інформації про тарифи, умовах перевезення та місцезнаходження вантажу.

17. Наявність необхідної транспортної тари.

18. Наявність перевантажувального обладнання в пунктах перевалки.

19. Відсутність проміжних перевантажувальних операцій.

20. Функціональна придатність транспортного засобу.

21. Можливість спеціалізованих перевезень.

22. Експлуатаційна готовність перевізника.

23. Захист навколишнього середовища.

Показник якості транспортної послуги – кількісна характеристика однієї або декількох споживчих властивостей послуги, що складають її якість. Якість перевезень оцінюється за сукупністю характеристик, що визначають їх придатність задовольняти потреби вантажовідправників чи вантажоодержувачів у відповідних перевезеннях.

Номенклатура показників якості вантажних перевезень, застосовується у сфері управління якістю вантажних перевезень, визначено ГОСТ Р 51005-96 «Послуги транспортні. Вантажні перевезення. Номенклатура показників якості ».

Відповідно до зазначеного стандарту показники якості транспортної послуги повинні відповідати таким основним вимогам:

• сприяти забезпеченню відповідності якості вантажних перевезень потребам споживачів (фізичних та юридичних осіб);

• характеризувати всі властивості вантажного перевезення, що зумовлюють її придатність, задовольняти певні потреби споживачіввідповідно до її призначення;

• бути стабільними;

• сприяти підвищенню якості вантажних перевезень;

• виключати взаємозамінність показників при комплексній оцінці рівня якості вантажних перевезень.

Показники збереження перевезення в залежності від характеризуються ними ознак поділяються на наступні:

а) без втрат. Дані показники характеризують властивість транспортної послуги зберігати масу вантажу однаковою на початку і наприкінці перевезення або зменшеної відповідно до встановлених норм природних втрат. Цей показник, перш за все, відноситься до перевезення швидкопсувних вантажів, а також перевезення вантажів насипом і навалом. До показників перевезення вантажів без втрат відносять:

• норми убутку;

• питомі втрати вантажу, середню втрату вантажів під час перевезення;

• вартість втрат вантажу при транспортуванні;

• кількість вантажів, доставлених без втрат;

• коефіцієнт зниження якості вантажів під час перевезення.

б) без ушкоджень. Перевезення вантажів без пошкоджень означає, що в процесі перевезення забезпечується збереження вантажів та їх придатність до використання за призначенням після перевезення. Показник перевезення «без пошкоджень» має важливе значення при перевезенні готової продукції побутового і виробничо-технічного призначення. До показників перевезення вантажів без ушкоджень належать:

• частка вантажів, перевезених без ушкоджень;

• середній збиток від пошкоджень вантажу:

• питомі витрати від пошкоджень вантажу.

в) без пропажі. Показники перевезення вантажів без пропажі характеризують властивість транспортної послуги зберігати число місць вантажу однаковим на початку перевезення і після її завершення. Показниками перевезення вантажів без пропажі є:

• питомі витрати від не сохранной перевезення;

• частка пропажі вантажів під час перевезення;

• середній збиток від пропажі вантажів.

г) без забруднень. Ці показники характеризують властивість транспортної послуги зберігати чистоту перевезеного вантажу відповідно до встановлених норм і вимог. До них відносять:

• коефіцієнт забруднень вантажів під час перевезення (відношення кількості забруднених вантажів до загальної кількості перевезених вантажів);

• частку вантажу, не прийняту одержувачем після перевезення через забруднення;

• допустимий відсоток сторонніх домішок у вантажі;

• частку сторонніх домішок у вантажі

Операції транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи та складування мають бути задокументовані. Замовник може домовитись про вимоги щодо пакування.

Процедури з виконання вантажно-розвантажувальних робіт слід організувати таким чином, щоб не були пошкоджені вироби і не відбулося погіршення якості.

Необхідно врахувати такі чинники:

• маса та розмір виробу;

• наявність відповідних затискувальних пристроїв для закріплення крюків чи піднімальних пристроїв;

• необхідність у спеціальній тарі для переміщення між різними точками виробництва;

• необхідність уникнути надлишкової вібрації та несподіваної зміни температур для визначення типів матеріалів;

• запобігання появі корозії, плям шляхом нанесення захисного шару мастил;

• створення умов щодо запобігання змішуванню виробів з іншими виробами, які не пройшли випробування або відрізняються за якістю. Дуже важливо, щоб відмітки ідентифікації виробу не були знищені під час вантажно- розвантажувальних робіт, та щоб вони були помітними для швидкої ідентифікації;

• чистота під час вантаження та розвантаження деяких матеріалів і виробів, наприклад ліків, оптичних деталей тощо;

• захист персоналу під час вантаження та розвантаження небезпечних матеріалів і виробів;

• регулярна профілактика обладнання для вантажно-розвантажувальних робіт.

Правила та умови зберігання матеріалів, які надходять, виробів, що перебувають у процесі виробництва, та кінцевих виробів мають забезпечувати захист цих виробів від несприятливих дій навколишнього середовища та гарантію їх зберігання. Персонал, задіяний у цій сфері, повинен бути ознайомлений з інструкціями щодо зберігання різних видів продукції. Ці інструкції поміщають на видному місці на ділянках зберігання для полегшення звертання до них та виконання. Якщо є можливість, спеціальні умови зберігання мають бути також позначені на тарі чи упаковці.

Доступ на склади має бути обмежений, а для отримання, зберігання та видачі матеріалів і виробів зі складу затверджується відповідна методика. Для запобігання псуванню матеріалів і виробів під час зберігання, у разі потреби, мають бути вжиті відповідні заходи (захисні покриття тощо). При визначенні місця зберігання враховують такі фактори, як вентиляція, освітлення, циркуляція повітря, можливість забруднення іншими виробами тощо. Необхідно також передбачити доступ до обладнання для навантаження і розвантаження.

Слід ретельно контролювати дати закінчення термінів зберігання всіх виробів, які мають обмеження щодо термінів зберігання. Такі вироби повинні відправлятися у порядку надходження. Необхідно вести детальну реєстрацію таких виробів, щоб вжити відповідні заходи у випадку закінчення терміну зберігання. Для забезпечення гарантії того, що вироби під час зберігання не зіпсувалися, необхідно проводити періодичну перевірку всіх матеріалів та виробів, що зберігаються. Якщо виявлено зіпсовані матеріали чи вироби, необхідно вжити заходів щодо їхньої ізоляції, вирішення питань щодо їхнього використання.

Пакування призначається для захисту виробів під час вантажно-розвантажувальних робіт, транспортування та зберігання до використання замовником. Тип упаковки визначається характером виробу. Пакувальний матеріал не повинен погіршувати якість виробу. Це особливо важливо для харчових продуктів, хімічних та вибухових речовин.

Іншими факторами, від яких залежить характер пакування, є вид (види) транспортування, умови довкілля та період зберігання в упаковці.

Якщо використовують перероблені, старі чи використані раніше пакувальні матеріали, необхідно переконатись, що старе маркування повністю ліквідоване, а нове маркування добре нанесене. Навіть якщо використовують нову упаковку, чітке маркування має суттєве значення для правильного поводження з виробом.

Класифікація тари

В залежності від призначення тара і упаковка може бути класифікована як:

– Виробнича. Дана тара застосовується для внутрішньозаводських / цехових проміжних виробничих етапів, обумовлених індивідуальними технологічним процесом конкретної продукції

– Транспортна. Їй призначення – транспортування і зберігання продукції;

– Споживча. Є упаковкою готового товару, навіть в якійсь мірі частиною самого товару. На даний вид упаковки часто накладаються обмеження по габаритах: чи не більше 0,6 м по периметру. Для складування транспортування увазі застосування додаткової транспортної тари.

– Спеціальна (консервуюча).

Залежно від використовуваного матеріалу існує безліч різновидів тари та упаковки: скляна, паперова, дерев’яна, полімерна і т.д.

Матеріал – дуже важлива ознака класифікації тари і упаковки матеріал, адже саме він є найголовнішим чинником, що визначає сумісність упаковки з конкретним типом продукції, виходячи з набору її фізичних властивостей, наприклад, згідно з нормами упаковка для фармацевтики і тара для побутової хімії, природно припускають застосування різних матеріалів.

Технологія, що застосовується у виробництві тари і упаковки, також є класифікаційним ознакою: тара може бути видувний, литтєвий, пресованої і т.д.

Наведемо конкретний приклад класифікації упаковки широко споживаної продукції – побутової хімії, а конкретно, прального порошку: для його упаковки часто застосовується пластик, але класифікації тільки лише по типу матеріалу буде недостатньо: залежно від призначення із пластику може бути виконана і ємність для порошку, і ящик для транспортування. Також як залежно від типу і форми ємності (коробка, бутель і.п.) упаковка з пластику може бути класифікована за різними ознаками, пов’язаних з технологією. Тому для вибору упаковки, важливо розібратися у всіх класифікаційних ознаках.

Основними ознаками, за якими класифікують тару та упаковку, є:

– Призначення,

– Матеріал,

– Склад,

– Конструкція,

– Технологія виробництва.

Споживча тара і упаковка призначені для упаковки продається населенню товару, є частиною товару і входять в його вартість, а після реалізації переходять у повну власність споживача, як правило, не призначаються для самостійного транспортування і перевозяться в транспортній упаковці. Споживча тара має обмежену масу, місткість і розміри.

Транспортна тара являє собою самостійну транспортну одиницю і призначена для перевезення, складування та зберігання продукції.

Виробнича тара призначена для виконання внутрішньо цехових, внутрішньозаводських і міжзаводских перевезень і накопичення сировини, матеріалів, напівфабрикатів, заготовок, готових виробів і відходів.

Залежно від застосовуваного матеріалу тару та упаковку підрозділяють на:

– Скляну,

– Дерев’яну,

– Металеву,

– Полімерну,

– Паперову,

– Картонну і т. д.

Використання пакувального матеріалу в якості одного з основних ознак класифікації дозволяє вибирати його, виходячи з фізичних, хімічних, гігієнічних, біологічних та інших властивостей продукції. Крім того, полімерну тару можна ідентифікувати за назвою полімеру, з якого вона виготовлена, наприклад, поліетиленова, полістирольна, поліетилентерефталатна і т. д.

Упаковку класифікують за складом (тара і допоміжні пакувальні засоби) і по різних конструктивних ознаках (формою, розмірами).

Залежно від технології виготовлення розрізняють видувну,  пресовану, термоформованну, зварену полімерні тару та упаковку.

Характеристика скляної тари

Скляна тара широко поширені в консервній промисловості для фасування плодових і овочевих консерви.

Склом називають всі аморфні тіла, отримані шляхом переохолодження розплаву. Раніше представляли скло як певне хімічне утворення кремнієвої кислоти, але проведені досліди привели до висновків про мікронеоднородної аморфної структури скла, в якому знайшли більш тонкі структурні утворення – кристаліти.

Основною складовою частиною промислового скла являється кремнезем. Він вводиться до складу скла у вигляді кварцового піску, що являється основним видом сировини в скляній промисловості. Від якості кварцового піску багато залежить кість склотари.

Процес виробництва склотари складається із двох циклів: отримання розплавленого скла, що називають скломасою, та формування із рідкої скломаси банок та остаточна їх оброка у вигляді промислової продукції.

Скляна тара закочується металевими кришками, при чому існують різні в залежності від конструкції вінця горловини банки, способи фіксації металевої кришки на горловині, або, як прийнято говорити, різні способи закочування. Існуюча класифікація скляної консервної тари заснована на способах закочування. Відносно з цією класифікацією вінці горловини банок бувають трьох типів )рис. 9), що позначають римськими цифрами: І-обкатний; ІІ – обжимний; ІІІ – різьбовий.

Скляні банки мають умовні позначення,котрі складаються із типу (І, ІІ і ІІІ), діаметру вінця в мм (58, 82, 68) та ємності (см3). Наприклад, банка І – 82 – 1000 – банка обкатна з зовнішнім діаметром вінця горловини 82 мм, ємність 1000 см3.

Не допускаються такі дефекти: не провар (неоднорідність скла), відкриті поморці на поверхні скла, що руйнуються при легкому постукуванню металевим стержнем, мошка ( мілкі пузирі діаметром до 0,8 мм в скупченому виді), камні ( сторонні непрозорі включення), різко виражені складки на вінці горловини ч, зовнішня підпресовка (надлишок скла) по торцю вінця горловини, просічка ( тонка волосяна тріщина) через весь вінчик, наскрізні посічки, свіль (окремо або розміщені групами нитки), не змиваємі плями від змазування форм.

Допускаються в незначній кількості невеликі пузирі, камні, що не розкладаються при легкому постукуванню, шлір (скловидне прозоре включення) на корпусі, що не розтріскується при легкому постукуванню, посічки поверхневі не зосереджені в одному місці.

Переваги:

• високі гігієнічні властивості;

• висока прозорість;

• хімічна стійкість (інертність);

• збереження смаку (аромату, запаху) продукту;

• стійкість до стиснення (міцність на стиск);

• багаторазовість використання;

• високі естетичні властивості;

• можливість повторної переробки;

• легкість ідентифікації тари у відходах.

Недоліки:

• крихкість;

• висока питома маса (одиниці упаковки);

• дефекти виробки.

Розрізняють наступну классіфікацію стеклянной тари:

• пляшки для харчових рідин;

• банки для харчових продуктів;

• банки та пляшки для дитячого харчування;

• банки та пляшки для товарів побутової хімії, хімічних реактивів і особливо чистих речовин;

• банки і флакони для парфумерної та косметичної продукції;

• пляшки для лікарських засобів, для крові, трансфузійних та інфузійних препаратів (медичне призначення).

Також відповідно до ГОСТу Р 52022 2003 виділяють марки стекол чотирьох груп: безбарвне скло, напівбілого, зелене і коричневе.

Скляна тара з випуску поступається пластмасовою. Однак бездоганний зовнішній вигляд, висока прозорість, чудові оптичні властивості, дають можливість вважати, що даний вид тари буде тривалий час залишатися на ринку для упаковування, наприклад, дорогих парфумів і колекційних вин.

Вимоги до тари (загальні, спеціальні і санітарно-гігієнічні)

Основними критеріями якості пакувальних матеріалів є:

  • нешкідливість матеріалу та його сумісність з лікарськими засобами;
  • здатність забезпечувати неушкодженість лікарських засобів;
  • зручність у застосуванні;
  • стійкість до впливу фізичних і хімічних факторів;
  • міцність, стійкість до проникнення мікроорганізмів;
  • наявність на таропакувальних матеріалах достатньої інформації про назву та вид лікарської форми склад, дозування, спосіб застосування, умови зберігання, дату виготовлення тощо;
  • світло непроникливість;
  • забезпечення максимального часу зберігання лікарських засобів.

До тари, закупорювальних засобів і пакувальних матеріалів ставиться ряд вимог, а саме: загальні, спеціальні та санітарно-гігієнічні.

Загальні вимоги поділяють на експлуатаційні, технологічні та споживчі.

Експлуатаційні вимоги передбачають захист продукції від механічних пошкоджень, а також від впливу факторів зовнішнього середовища ( вологості, температури повітря або приміщення, світла, кисню).

Технологічні вимоги сприяють найбільш раціональному виготовленню, зберіганню і транспортуванню продукції; можливості застосування сучасного обладнання для фасування, закупорювання, в деяких випадках, стерилізації лікарських засобів.

Споживчі вимоги ставляться для кожного виду продукції. Так, наприклад, ін”єкційні розчини повинні розливатися в ампули або флакони з нейтрального скла яке хімічно стійке, не вилужнюється при стерилізації, міцне при транспортуванні і т.д.

Cпеціальні вимоги ставляться до тари, закупорювальних засобів і пакувальних матеріалів в залежності від виду продукції. Вони повинні бути хімічно стійкими, хімічно й токсикологічно індиферентними, непрониклими для мікроорганізмів, газів і парів, не повинні додавати ЛЗ стороннього смаку та запаху; мають забезпечувати герметичність при закупорюванні, піддаватися стерилізації, бути стійкими до миючих засобів, дозволених МОЗ України, тощо.

Санітарно-гігієнічні вимоги повинні бути дуже високими, оскільки тара, закупорювальні засоби і пакувальні матеріали призначені для продукції медичної та фармацевтичної промисловості, яка вводиться або контактує з організмом людини. Всі матеріали повинні мати спеціальний дозвіл. Слід враховувати, що фізіологічна нешкідливість матеріалів повинна бути гарантована не тільки в процесі виробництва лікарських засобів і виробів медичного призначення, але й під час їх зберігання і застосування.

Характеристика металевої тари

Металева тара буває жерстяна, алюмінієва, з хромованої та алюмінієвої жесті.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Металеві банки для консервів виготовляють двох типів: І – збірні та ІІ – цільні. Банки І-го типу бувають круглого і прямокутного перерізу, а банки ІІ типа – круглого і фігурного перерізу (прямокутні, овальні, еліптичні). Різні види консервів мають сильну агресивну дію на олов’яне покриття, особливо якщо воно нанесене електролітичним способом. Тому білу жесть доводиться з внутрішньої сторони лакувати. Для попередження внутрішньої сторони металевої тари від атмосферної корозії і для надання тарі хорошого товарного виду її стінки покривають лаком і красою.

Збірна циліндрична жерстяна банка складається із трьох частин: кришки 1, корпусу 2 і дінця 3. Кришка і дінце, абсолютно однакові по конструкції і називаються кінцями, приєднуються до відбортованого (тобто з відігнутими краями) циліндричному корпусу за допомогою закаточного шва.

Герметичність закаточного шва забезпечується не тільки щільним зжиманням слоїв жесті, але і наявністю утовщюючого матеріалу – водо аміачної пасти з різними наповнювачами, що знаходиться у вигляді тонкої еластичної плівки на каналі підвитого фланця і щільно заповнюю чого зазору між слоями жесті. Без ущільнюючого матеріалу навіть при дуже сильному зжимнню жесті закаточний шов є проникаючим для повітря.

Корпус банки утворюється після закручування в циліндр прямокутної пластини жесті, на які попередньо загнуті края, і послідуючого склеювання їх в замок (рис. 7). Отриманий шов, називається прокольним, герметизується олов’яно-свинцовим припоєм. Таким чином, прокольний шов складається з чотирьох слоїв жесті. Місце зєднання прокольного шва з закаточним (так низваємий углошов) складається із семи слоїв жесті: чотири дає корпус і три кришка.

Кінці жерстяних банок штампуються, при чому для надання їм упру гості, полегшення здуття при стерилізації і посадки в попереднє положення після охолодження, на них роблять спеціальний рельєф у вигляді концентрованих кілець.

З’єднують корпус з кінцями на закаточних машинах. Закаточний шов утворюється в два прийоми за допомогою закаточних роликів. Спочатку закаточний ролик першої операції попередньо підгинає краї кінців під відігнутий фланець корпусу, а потім ролик другої операції притискає один до одного всі 5 (або 7) слоїв жесті і формує подвійний закаточний шов.

Разам з жерстю електролітичного лудження в останній час застосовують нові матеріали для консервної металевої тари. До них відносять хромовану лаковану жерсть, алюміній та його сплави, алюмінірована лакована жерсть.

Особливо перспективним є застосування для консервної тари алюмінію в поєднання з лаковим покриттям. Алюміній характеризується високою пластичністю, легкістю, не шкідливістю для організму. Також має перспективу алюмінірована жерсть. ЇЇ отримують шляхом нанесення на прокат стальної стрічки слою алюмінію товщиною 1-5 мкм.

Із листового алюмінію товщиною 4-5 мм виготовляють туби для фасування пастоподібної консервованої продукції, головним чином для харчування дітей, також космонавтів. Тубі заповнюють зі сторони хвостової частини, котра потім герметизується. Герметичність хвостових швів забезпечується потовщуючи ми прокладками,а носик туби герметизується металевою плівкою. Внутрішня поверхня алюмінієвих туб покривається харчовим лаком, на зовнішній стороні штампуються етикетки.

Переваги та недоліки металевої тари

Металеві консервні банки виробляються з широко доступних матеріалів, придатних для вторинного використання. Вони непроникні для вологи, газу і світла, і, крім того, виробництво консервних банок і фасування в них продукції може проводитися з досить високою швидкістю. Сьогодні існує багато видів банок, легко відкриваються і дозволяють видаляти без допомоги спеціальних інструментів.

Утилізація та переробка алюмінієвих банок не призводить до зниження якості продукції, при цьому витрати енергії знижуються на 95% порівняно із застосуванням первинного алюмінію, оскільки видобуток алюмінію з бокситової руди є надзвичайно енергоємним процесом. Алюміній володіє невеликою вагою, хорошою теплопровідністю, стійкістю до окислення, до впливу розріджувачів і мастильних матеріалів, привабливою блискучою поверхнею. Однак він потребує додаткового покритті для захисту від більшості кислот і лугів, а також від подряпин і стирання.

Для упаковки багатьох продуктів підходить сталь, яка добре переносить штабелирование; вона термостійка, її поверхня цілком придатна для нанесення покриттів і декоративного оформлення. Магнітні властивості стали полегшують вторинну переробку, а також можуть враховуватися при обробці цього матеріалу. Її недоліки: відносно велику вагу і схильність до корозії. Крім того, деякі види сталевого сировини для виробництва банок вимагають перед зварюванням додаткової обробки.

Що стосується типів консервних банок, вважається, що краще банки з двох, а не трьох деталей, оскільки така конструкція завдяки відсутності бічних швів і швів навколо дна знижує можливість течі.

Недоліком банок з двох деталей є висока вартість виробничої лінії, особливо для виробництва D & I-банок, що набагато перевищує витрати то придбання лінії для виробництва банок з трьох деталей. Для фасування різних харчових продуктів, урожай яких збирається в різні пори року, потрібні банки різної величини, тоді як існуючий вибір D) & I-банок різних розмірів ще не достатній.

Для харчової промисловості в даний час виготовляються деякі види сталевих банок з двох деталей за технологією DRD розмірами до 401 х 411 (розміри консервних банок пояснюються нижче), але непереборною перешкодою поки що є необхідність уніфікації розмірів банок з двох і трьох деталей (з міркувань взаємозамінності технологічного обладнання).

Підготовка тари до фасування

Перед потраплянням на фасування консервна тара повинна бути ретельно оглянута і мати відповідна санітарну обробку для видалення забруднень і мікроорганізмів.

Найбільш простою є підготовка жерстяних банок. Останні, як правило, виготовляються на тому ж заводі, де відбувається фасування консервів. Тому шлях, що проходить тара від місця виготовлення до місця фасовки, прямий, короткий, без перевалочних пунктів, де тара могола б забруднитися і інфікуватися, а біла жерсть з якої виготовляють банки, поступає на консервний завод в упаковці,що виключає можливість її забруднення.

В технологічному цеху жерстяна тара оглядається для відбракування банок з вм’ятинами,порушеною від бортівкою та іншими дефектами та вибірково перевіряється на герметичність.

Найбільш простим способом перевірки порожніх банок на герметичність являється закочування їх з невеликою порцією (0.5-1.5) мл) низькокипячої рідини, краще всього середнього ефіру. При опусканні банки в гарячу воду (85-90С) ефір кипить, переходить в газоподібний стан,і в банці утворюється надлишковий тис. Якщо банка не герметична, та в місцях не герметичності (в маточних або прокольних швах) відбувається видиме оку пропускання газу у вигляді пухирців.

Банки, що пройшли перевірку, шприцюють гарячою водою і гострим паром та направляються для заповнення продуктом.

Набагато складніше підготувати до фасування скляну тару. Остання виготовляється на спеціальних заводах, розміщених частіше всього на великій відстані (в іншому місті) від консервного заводу. Тому її доводиться транспортувати залізничним, водним та автотранспортом з багатьма перегрузками, вигризками та тимчасових затримок в дорозі. Скляна тара перевозиться в картонних або дерев’яних ящиках, також штабелями, в яких ряди банок перекладаються соломою, стружкою або іншими упаковочними матеріалами. Прибувшу на завод скляну тару зберігають в закритих приміщеннях або під навісом в упаковочних ящиках або відкритими штабелями.

Таким чином, умови транспортування і зберігання скляної тари не виключає її забруднення, запилення, інфікування та навіть механічного бою, попадання мілких часточок битого скла в середину банки. Тому прибувшу на завод скляну тару перед подачею її на фасування продукції ретельно оглядають, миють із застосуванням різних миючих засобів та дезінфікують.

При огляді візуально перевіряють наявність дефектів – тріщин, насічок, щерблення і т. п,при цьому банки з неприпустимими дефектами бракують. Далі банки калібрують по основним розмірам вінця горловини і висоти. Вибірково перевіряють якість обжигу скла за допомогою полароїд них полярископів, дія яких заснована на зміні оптичних властивостей скла при наявності в ньому внутрішньої напруги.

Огляд і розбраковка скляної тари відбувається як при одержанні її на склад на зберігання,так і перед миттям. При цьому заново відбираються биті банки, також банки з тріщинами, щербинами, насічками, стрілками на дні та іншими дефектами, котрі могли залишитися не поміченими при попередньому огляді або утворитися перед подачею тари в цех. Крім того, в співвідношенні з діючими інструкціями кожну банки або бутилу слід повертати вверх дном і струшувати для видалення можливих в середині осколків скла. Необхідно також поміщати скляну тари над соплом зжатого повітря для видування прилиплих до стінок мілких осколків скла і скляної пилюки, які могли потрапити в банки ще на склотарному заводі, а також з послідуючими операціями з пустою тарою.

Скляні банки миють на автоматичних або напівавтоматичних мийних машинах, в яких відбуваються наступні операції: відмочування забруднень в теплій воді (45С) , потім в спеціальному миючому розчині лугу при 80 С, шприцювання оборотною водою при 85 С і шприцювання чистою водою при 90 С. Загальна тривалість процесу миття банок знаходиться в межах 5-10 хв в залежності від особливостей конструкції мийної машини. Миття банок ручним способом в ванна дозволяється у вигляді виключення.

Брудне скло дуже погано змочується звичайною водою ( кут змочування порядку 60-65), тому без застосування спеціальних миючих засобів виконати ефективний процес миття неможна.

В рецептуру мийних засобів і розчинів вхотять каустична сода (їдкий натр), кальцинірована сода (карбонат натрія), тринатрійфосфат, рідке скло (силікат натрія), сульфазол, мета силікат натрія, поверхнево-активні речовини, що дозволені Мінздравом, та деякі інші речовини в різних співвідношеннях та концентраціях. Так, концентрація каустичної соди може бути в межах 0,65 – 3%, поверхнево-активних речовин 0,2-0,4%, тринатрійфосфата 0,3-1,5%.

Про ефективність процесу миття скляної тари можна судити по куту змочування, котрий після миття банок різко знижується.

Чисту нову тару можна мити гарячою оборотною водою температурою 75-85 С на протязі 2-5 хв і полоскати гарячою чистою водою температурою 90-95 С на протязі 0,7-1 хв.

В процесі миття скляної тари повинна бути забезпечена її не тільки фізична, але й бактеріальна чистота. Видалення мікроорганізмів з внутрішньої поверхні тари повинно бути забезпечено не менше чим в 99% вимитих банок. При цьому мікробіальна забрудненість вимитої тари не повинна перевищувати 500 клітин на внутрішній поверхні банки. У випадках коли миття тари не забезпечує потрібної бактеріальної чистоти, після миття необхідно додатково продизинфікувати тару, занурюючи її на 1-2 хв в підігріті до 50 С розчини, що містять активний хлор (хлорна із вість, хлорамін) в кількості 100 мг/л. Після дезінфекції банки шляхом шприцювання обполіскують гарячою водою температурою 90-95С до повного видалення дезинфікуючої речовини.

Заключним процесом санітарної обробки скляної тари являється шпарка її гострим паром. Шпарка виконується в тих випадках, коли процес миття не забезпечує потреби до бактеріальної чистоти, а дезінфекція з деяких причин не виконується. Крім того, шпарка необхідна для підтримання високої температури тари щоб уникнути її термічного бою при фасуванні дуже гарячої продукції.

Шпарку склотари виконують в технологічному цеху в закритих камерах на протязі 1 х і більше. На шпарку подають банки відразу після обполіскування чистою гарячою водою. Для попередження остигання оброблених банок шпарочна апаратура розміщується не далі 2 м від місці фасування.

Металеві кришки вроздріб складають в сітки і шпарять в кип’яченій воді 2-3 хв.

Полімерна тара

Полімерна тара має багато цінних технічних властивостей, високу естетичну якість і отримує все більше поширення в народному вжитку. Полімери відносять до тих нових економічних матеріалів, котрі можуть замінити в багатьох випадках жерсть і скло при виготовленні консервів. Вони використовуються для упаковки харчових концентратів, сушених плодів і овочів та харчових продуктів, консервованих хімічним та асептичним способами. В комбінації з другими матеріалами вони можуть бути застосованими для герметичної упаковки пастеризованої продукції – джемів, варення і т. д. і навіть для виготовлення тари, що наповнюється продуктом, що підлягаю тепловій стерилізації.

В той же час до полімері в більшій мірі, як до інших матеріалів, пред’являють особливі вимоги у відношенні механічної міцності, хімічної стійкості до дії компонентів харчового продукту, економічності, не дефіцитності і не високої вартості вихідної сировини у порівнянні з такими матеріалами як метал і скло, а також високої технологічності. Це означає, що необхідно мати можливість переробки полімерів в готові вироби високовиробничими способами при малих трудових затратах, санітарної-гігієнічної досконалості, тобто неможливості переходу в продукт з полімерного матеріалу сторонніх речовин, що можуть змінити смак і запах продукту, також шкідливих для організму людини.

До цих загальних вимог додається ще ряд специфічних, наприклад, непроникненість у відношенні до мікроорганізмів, а також водо-, паро-, газо- и ароматонепроникненість, мала світлопроникненість, особливо для ультрафіолетових променів.

До основни полімерних матеріалів відносять: целофан, поліетилен, плівки з гідро хлориду каучука, вінілхлорид, полістирол, поліамід, лавсан, фторопласти та ін..

Більшість полімерних упаковочних матеріалів володіють комплексом цінних властивостей, однак серед них не має ні одного, котрий би повністю задовольняв необхідні вимоги. Тому полімерну тару і упаковку намагаються виготовити з комбінованих матеріалів, що поєднують кращі властивості окремих компонентів. Наприклад, особливо широке поширення отримала пліва поліетилен-поліамід.

Комбіновані упаковочні матеріали виготовляють не тільки з багатошарових полімерни плівок, але й з бумаги та картону з полімерами, або з алюмінієвої фольги з полімерами і т. д.

Широке розповсюдження в упаквочній техніці має комбінований матеріал целофан-поліетилен, що поєднує високу механічну міцність і малу газопроникненість целофану з вологостійкістю, еластичністю і здатністю до термічного зварювання поліетилену.

Широке застосування в харчовій промисловості мають коробки і пакети з паперу і картону з полімерним покриттям або вкладишами для замороженої продукції. Добре, наприклад, зберігають свою якість яблучний, виноградний, томатний, вишневий та інші соки, розфасовані в пакети з комбінованих матеріалів: целофан-поліетилен, папір з поліетиленовим покриттям (типу «Тетрапак»), целофан-алюмінієва фольга-поліетилен. Особливо вдалою виявилась мілка фасовка цих продуктів (0.25 – 0.5 кг) в пакети,що мають форму паралелепіпеда або тетраедра.

Пастоподібні продукти що не пастеризуються – джем, варення, конфітюр, повидло, протерті плоди з цукром, збереженість яких забезпечується високою концентрацією осматично діючих речовин, необхідно фасувати в малу тару на основі полівінілхлориду або полістиролу (баночки, стаканчики, коробочки) на високоефективних лініях типу «Пак-форм» (Італія) або «Форм-Сил» (ФРГ), що виготовляють від 2000 до 8000 упаковок на годину.

Рідкі харчові продукти, стабільність якості яких при зберіганні основана на асептичному розливі або на додаванні консервантів,фасують в паперову або картонну тару прямокутної або тетраедричної форми з полімерними покриттями,що аналогічно застосовується для фасування молока тривалого терміну зберігання. Така ара складається з декількох шарів матеріалів за схемою: парафін-папір-алюмінієва фольга-поліетилен.

Для виготовлення консерви, термін зберігання яких повинен бути забезпечений тепловою стерилізацією, використовується полімерна тара на основі поліпропілену, поліаміду та інших теплостійких полімерних матеріалів,при цьому способі увага звертається на міцність зварних швів та мірам, що дозволяють максимально видалити повітря з тари при фасуванню з ціллю попередження виникнення надлишкового тиску при стерилізації. Процес стерилізації консерви в такій тарі дуже ускладнюється режимом протитиску в автоклавах, тому що тис в апараті на протязі всього циклу повинно перевищувати тиск в тарі,що не допускає надування пакетів.

Знайшли застосування полімерні упаковочні матеріали для тривалого зберігання плодів та овочів, стійкість яких забезпечується створенням модифікованої атмосфери. Шляхом підбору полімерів по типу, товщині плівки і селективної газопроникненості на ряду випадків отримується досягти оптимальних умов газообміну і середовища, що забезпечують тривале зберігання сировини. Малу упаковку (0.5 – 1 кг) – пакети з полімерних матеріалів – використовують головним чином із економічних розрахунків для цитрусових плодів, яблук, груш, ягід, а для більш дешевих плодів використовують великі упаковки (ящики, камери) з полімерними вкладишами.

Щоб склад газового середовища в середині полімерної упаковки був постійним, вирішальне значення має проникненість її для кисню і діоксиду вуглецю. Досліди показали,що для упаковки яблук і груш умови зберігання постійного газового середовища в середині упаковки може виражатися наступним чином: Р со2/Р о2> 1,6, де Рсо2 і Ро2 – проникненість плівкового матеріалу для діоксиду вуглеводу та кисню. Цю умову добре задовольняє поліетиленова плівка, проникненість діоксиду вулецю через яку в 2-5 разів вище киснепроникненості.

Паперово-металева тара – комбіновані банки для пастеризованої продукції ємністю 200, 300 та 400 г, що повністю імітує звичайні консервні банки, тобто закупорені двома однаковими металевими кінцями. Корпус їх виготовляється з рулонної або імпрегнованого паперу з використанням захисних паперових матеріалів (пергамент, каширована фольга, папір з полімерним покриттям), лаку або парафіну, зв’язуючих речовин (полівінілацетатна емульсія), етикетки та ін. Для виготовлення кінців використовується біла та чорна лакована жерсть, алюміній.

Картонна тара (ящики) застосовується для зовнішньої упаковки консерви та консервної тари. Ящики виготовляються із гофрованого картону і складаються із цільних бокових і торцевих стінок і складових дна і кришки – внутрішніх і зовнішніх клапанів. Внутрішні розміри ящиків, марки картону і паперу, маса груза, розміщення банок в ящику, розміри і кількість перегородок проводиться до відповідних ГОСТів. В залежності від типу і розміру банок маса груза в картонних ящиках знаходиться в межах 15-30 кг.

Дерев’яна тара представлена в основному бочками і призначена для фасування в неї продукції , що зберігається за рахунок осматично діючих речовин – цукру або солі (повидло, джем, варення, томат-паста), молочної або оцтової кислоти (соління, квашення, маринади) або антисептиків (сульфітовані плоди і пюре).

Бочки виготовляють із деревини литкових і хвойних порід: липи, берези, бука, кедра, ялини, осини.

Бочки складаються із основи і дінець, корті виготовляють з клепок прямокутної форми. Вологість клепки не повинна перевищувати 15-18%. Клепки основи і днищ повинні бути виструганими з зовнішньої і внутрішньої сторони.

Маркування тари

Для овочефруктових консервів використовують споживчу тару: скляні, металеві банки, алюмінієві туби і полімерну тару. Основним видом тари є скляні банки. Залежно від способів закатування, горловини банок бувають трьох типів: 1 – обкатний, 2 -обтискний, 3 – різьбовий. Крім вітчизняних, повторно використовують також тару, що надходить з імпортними консервами номінальною місткістю 3,50; 4,00; 4,50; 5,00; 7,50; 7,90; 8,50 дм3. Використовують також банки місткістю 250, 300, 475, 650, 800, 950 см3.

Для овочефруктових консервів використовують металеві банки різної місткості (табл. 7.2). Банка 20 А призначена для фасування соків і пюре подібних продуктів, банки 14 і 15 – для фасування томатної пасти та інших продуктів, які пастеризують при температурі не вище як 100°С або фасуються гарячим розливом. Інші банки використовують для фасування будь-яких овочефруктових консервів. Пюре, подрібнені продукти, соуси фасують у тару з алюмінію та його сплавів – туби місткістю від 150 до 200 см3 і суцільноштамповані банки з лакованого алюмінію, які швидко прогріваються під час стерилізації. Тара з термопластичних матеріалів для виробництва консервів у малій розфасовці (коробки, пакети, стакани, банки) має низьку собівартість, гігієнічна, легка, добре закупорюється і герметизується. Вона стерильна і її можна використовувати без попередньої підготовки. Продукти фасують в цю тару при температурі 70-75 °С, накривають її алюмінієвою фольгою або полімерною плівкою, герметично запаюють з коробкою.

Споживча полімерна тара може бути місткістю 0,30-0,50; 1,00-1,50 і 2,00-2,50 дм3. У таку тару фасують пюре, пасти, протерті плоди і ягоди з цукром тощо. Продукцію у металевій і скляній тарі пакують в ящики з гофрованого картону, дерев’яні і полімерні. Консерви в алюмінієвих тубах пакують у дерев’яні або картонні ящики, які мають чарунки для кожної туби, а також в полімерні ящики для внутрішньоміських перевезень. Для деяких продуктів (томатна паста, екстракти) використовують дерев’яні бочки. На транспортній тарі з консервною продукцією, фасованою у споживчу тару, повинен бути маніпуляційний знак “Вгору, не кантувати”, а на тарі зі скляними банками – додатково “Обережно, крихке”. Крім того, наносять найменування підприємства виробника, назву продукції і сорт, назву споживчої тари, її кількість, умови і строки зберігання (якщо вони обумовлені НТД), номер укладальника.

Маркування наносять на бічну або торцеву поверхню ящика. Споживча тара повинна мати етикетку і умовні позначення (консерви в металевих банках, покритих антикорозійним мастилом, можуть бути без етикетки, їх укладають в ящик в окремому пакеті). На металевих банках етикетка має бути на корпусі або на корпусі і кришці; на скляних банках – на корпусі банки, на літографічній кришці або на корпусі і на літографічній кришці; на тубах – на корпусі (за домовленістю із замовником, покупцем на туби додатково наклеюють паперову етикетку); на коробках, пакетах, стаканах із полімерної тари – на покривних плівках, які герметично запаяні з тарою.

На етикетці або поверхні споживчої тари зазначають: назву підприємства-виробника, його підпорядкованість і товарний знак, найменування продукції, номер стандарту, ТУ, масу або об’єм, сорт, умови зберігання, харчову та енергетичну цінність 100 г продукту, а також інші дані, передбачені НТД на конкретний вид продукції (строк зберігання, спосіб вживання, склад консервів та ін.).

На лакованих кришках металевих банок наносять послідовно умовні позначення: асортиментний номер продукції (одна – три цифри); індекс системи, до якої входить підприємство-виробник (одна – дві букви); індекси агропромислового комплексу – К, підприємства харчової промисловості – КП, міністерства, господарства – МС, міністерства місцевої промисловості – МП, Центральної спілки споживчих товариств України – ЦС); номер підприємства-виробника (одна – три цифри); номер зміни, бригади (одна – дві цифри); місяць виготовлення (дві цифри); рік виготовлення (дві останні цифри поточного року).

Наприклад, на банку з продукцією під асортиментним номером 37, виготовленою 12-ою бригадою 23 березня 1998 року консервним заводом агропрому № 45, наносять такі умовні позначення: 37 К 45 37 або 12230398 К 45 12230398 На кришки скляної і полімерної тари металевих банок і на замок туби літографічно наносять умовні позначення: номер зміни (бригади) – одна-дві цифри; число виготовлення – дві цифри; місяць виготовлення – дві цифри; рік виготовлення – дві останні цифри поточного року (допускається наносити номер підприємства-виробника – одна-три цифри). Наприклад, на кришку скляної банки з продукцією, виготовленою 12-ою бригадою 20 червня 1998 року, наносять: 12 200698 Умовні позначення можна наносити на корпус, кришку полімерної тари або на паперову етикетку, наклеєну на тару, в один, два або три ряди.

Позначення одиниці та облік консервної продукції

Овочефруктові консерви випускають у тарі різноманітної місткості: скляні банки – від 100 до 10000 см3, металеві – від 95 до 8880 см3. Кожний вид продукції має неоднакову щільність маси. У тому ж об’ємі окремі види консервів матимуть різну масу. Тому за кількістю банок не можна визначити загальну масу продукції. Облік овочефруктових консервів у сфері виробництва, в торгівлі, в органах статистики, міністерствах, відомствах здійснюється у гривнях, тоннах (кг), умовних банках (уб), тисячах умовних банок (туб). У більшості країн світу основним позначенням одиниці і обліку переробленої продукції є тонна. У нашій державі та країнах СНД, залежно від виду готової продукції, умовну банку виражають у масі нетто (г) або об’ємі (см3). Умовною банкою маси нетто вважають 400 г готової продукції, а об’ємною – металеву банку № 8 об’ємом 353 см , маса брутто якої близько 400 г. Компоти, фрукти в цукровому сиропі обліковують в об’ємних умовних банках. Фруктові соки натуральні, підсолоджені, з мякотью, концентровані, фруктові маринади, сиропи, желе, фруктові соуси, пасти, напої, екстракти, консерви фруктові для дитячого і дієтичного, профілактичного і лікувального харчування обліковують в умовних банках масою нетто.

Для визначення кількості умовних банок масою нетто фактичну масу нетто в грамах ділять на 400 або перемножують кількість фізичних банок на коефіцієнт, встановлений для кожного виду продукції з урахуванням її маси нетто у конкретній тарі. Масу нетто соків, напоїв, соусів визначають не зважуванням, а вимірюванням у літрах і помноженням на їх щільність маси (г/ см3 ), яка залежить від масової частки сухих речовин. Наприклад, маса нетто 500 л вишневого соку з вмістом сухих речовин 14% становитиме 500 х 1,0553 = 527,6 кг (щільність маси вишневого соку з вмістом сухих речовин 14% становить 1,0553).

Екологічність та економічність тари

Не можна не враховувати екологічну функцію упаковки. Питання збереження довкілля в умовах розвитку пакувальної галузі особливо гостро постало в середині 80-х років минулого століття. Було прийнято державні та міждержавні директиви. Але, мабуть, найголовнішим стало саме визнання як виробниками, так і споживачами товарів і продуктів те, до яких безповоротних катаклізмів може призвести бездіяльність щодо поводження з відходами упаковки.

Саме свідомість розробників та виробників упаковки привернула увагу до важливих проблем: як зменшити кількість використаного пакувального матеріалу, як можна утилізувати чи повторно використати упаковку або переробити її у інші вироби чи перетворити в енергію, яким чином можна витягнути упаковку з купи сміття. Тут не існує єдиних рецептів. Людство вже навчилося управляти системами поводження з відходами упаковки, довівши їх утилізацію у деяких країнах до 70-80%. Важливо тільки пам’ятати, що упаковка лише тоді перетворюється у сміття, коли людина позбавлена почуття відповідальності і просто недбало її викидає.

У зв’язку із захистом навколишнього середовища висуваються наступні вимоги до упаковки:

  • упакований товар не повинен забруднювати навколишнє середовище;
  • використані пакувальні засоби мають мінімально забруднювати навколишнє середовище;
  • необхідність повторного використання пакувальних матеріалів в цілях економії природних ресурсів.

Забруднення середовища упакованими продуктами можна попе¬редити шляхом виробництва упаковки, що надійно закривається, не розсипається, міцної. Марнотратство матеріалів і зайве забруднення навколишнього середовища спостерігаються в тих випадках, коли упаковка не спорожняється повністю простим способом.

На користь захисту навколишнього середовища при плануванні упаковки необхідно передбачати застосування для її виробництва так званих “дружніх” по відношенню до природи матеріалів, які після використання відносно швидко розпадаються. До таких матеріалів перш за все відноситься папір, який піддається швидкому розкладанню в природному середовищі. Інші пакувальні матеріали мають обмежену природну сировинну базу.

В цілях захисту навколишнього середовища використану упаковку необхідно збирати і використовувати як вторинну сировину.