Термін «полімер» вперше був введений у науку шведським хіміком І.Я.Берцеліусом. У цей час вже були отримані багато термореактивні матеріали, реакції отримання яких супроводжувалися «осмолених» кінцевих продуктів. Тому полімери часто називали смолами. Але вже в 1838-1839 роках були отримані перші термопласти – полівінілхлорид і полістирол.
Полімери – речовини зі складними молекулами, що складаються з великого числа простих за складом часток – мономерів. Якщо молекулярна маса мономерів становить кілька десятків, то полімеру – від тисяч до мільйонів, а у проміжного з’єднання – олігомеру, вона в межах декількох десятків. Число молекул n мономера в полімері називається ступенем (коефіцієнтом) полімеризації. Отримання полімеру можливо у випадку багатофункціональності вихідного мономера – він може взаємодіяти з декількома молекулами і має в наявність активні або функціональні групи (Наприклад, -ОН, -NH2, -NH і т.д.), а також подвійні або потрійні зв’язки. Високомолекулярні сполуки отримують в основному двома реакціями – полімеризації і поліконденсації.
Перша реакція протікає без виділення яких-небудь низькомолекулярних побічних продуктів. Вона може відбуватися по ланцюговому механізму або східчасто. Розрізняють радикальні або іонні ланцюгові реакції, в Залежно від того, що є активними частинками – вільні радикали або іони. Радикальна полімеризація відбувається при введенні ініціаторів – речовин, мимовільно розпадаються на радикали (молекули вуглеводню СnH2n без одного або двох атомів водню). Іонна полімеризація здійснюється з введенням каталізаторів (кислот, лужних металів і т.д.), які, активізуючи молекули, перетворюють їх на іони). За хімічним складом розрізняють органічні, неорганічні і елементоорганіческіе полімери. Органічні – сполуки вуглецю з киснем, неорганічні не мають вуглецевий скелет і бічні органічні радикали Силікатні скла, кераміка, слюда, азбест, графіт і т.д.), елементоорганіческіе мають своєму складі як органогенні, так і неорганогенних елементи (кремнійорганічні, тітанорганіческіе, алюмінійорганіческіх і т.д.). За агрегатним станом розрізняють тільки тверді і рідкі полімери, так як через велику енергії молекулярного взаємодії відрив молекул і їх перехід в газоподібний стан неможливий.
За походженням полімери можуть бути природними, штучними і синтетичними. До природних відносять вуглеводень (каучук), поліамід (білок) і поліефір (целюлоза). Крім того, вуглеводневі полімери були виявлені в продуктах виверження вулканів, у складі метеоритів і в міжзоряному просторі (полімер формальдегіду і поліацетилену).
Штучні полімери відомі людині з давніх часів (Варіння столярного і казеїнового клею). В даний час більшість полімерів – синтетичні, одержувані з нафти і газів (природних, газів нафтовидобутку і газів переробки нафти і вугілля). Більшість полімерів мають аморфну структуру, а деякі – Кристалічну. У свою чергу кристалічний стан полімерів може бути орієнтованим або неорієнтованим, а аморфне – впорядкованим або неупорядкованим. Крім того, кристалічний стан в полімерах носить частковий характер (Поряд з кристалічною фазою присутні аморфні ділянки). Тому полімери характеризуються ступенем кристалічності (Відношення обсягу кристалічних областей до загального обсягу полімеру).