Згідно із міжнародного стандарту ISO/IES: “Стандартизація – діяльність, яка спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній галузі шляхом встановлення положень для загального і багатократного використання у відношенні реально існуючих або перспективних завдань”.
Предмет стандартизації – технічне законодавство та нормативні документи регламентації процесів, методів, способів, правил життєдіяльності людини.
Суб’єкти стандартизації. Законодавством України встановлено такі суб’єкти стандартизації:
- центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації;
- рада стандартизації;
- технічні комітети стандартизації;
- інші суб’єкти, що займаються стандартизацією.
За поданням центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації Кабінет Міністрів України уповноважує центральний орган виконавчої влади у сфері будівництва та промисловості будівельних матеріалів (далі — Держбуд України) організувати, розробляти, схвалювати, приймати, переглядати, змінювати та визнавати такими, що втратили чинність, національні стандарти у галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів.
Повноваження та функції суб’єктів стандартизації встановлюють законодавством, положеннями та статутними документами цих суб’єктів.
Об’єкти стандартизації це — продукція, процеси та послуги, зокрема матеріали, їхні складники, устаткування, системи, їхня сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність.
Найважливіші об’єкти стандартизації такі:
* організаційно-методичні та загально технічні об’єкти, зокрема:
* організація провадження робіт зі стандартизації;
* термінологічні системи різних галузей знань та діяльності;
* класифікація та кодування інформації;
* методи випробовування (аналізування), системи та методи забезпечування якості, контролювання якості та керування якістю;
* метрологічне забезпечення (захист громадян і національної економіки від наслідків недостовірних результатів вимірювання);
* системи фізичних величин та одиниць вимірювання;
стандартні довідкові дані про фізичні сталі та властивості речовин і матеріалів;
* системи технічної та іншої документації загального застосовування;
* умовні познаки, зокрема, графічні та їхні системи, розмірні геометричні системи (допуски, посадки, геометрія поверхні тощо) та їх контролювання;
* інформаційні технології, зокрема, програмні та технічні засоби інформаційних систем загальної визначеності;
* продукція, призначена для використовування у різних видах економічної діяльності, продукція для державних закупівель та широкого вжитку;
* системи та господарські об’єкти, які мають важливе значення та їхні складники, зокрема транспорт, зв’язок, енергосистема, використання природних ресурсів тощо;
* вимоги щодо захисту прав споживачів, охорони праці, ергономіки, технічної естетики, охорони навколишнього природного середовища;
* будівельні матеріали, процеси, типові деталі та будинки, системи функціонального забезпечення будинків, складні будівельні споруди та методи контролю у будівництві;
* потреби оборони, мобілізаційної готовності та державної безпеки.
Стандарт може стосуватися об’єкта в цілому або лише окремих його частин чи певних аспектів.
Державні стандарти розробляють на об’єкти міжгалузевого застосування, які необхідні для єдності і взаємозв’язку в різних галузях науки і техніки, виробництва, відпочинку, охорони довкілля, сировини: організація проведення робіт з стандартизації; термінологічні системи різних галузей знань та діяльності; класифікація та керування техніко-економічної та соціальної інформації; системи і методи забезпечення якості та контролю якості (вимірювань, аналізу), методи-випробувань; вимоги техніки безпеки, гігієни праці, охорона навколишнього природного середовища, вимоги до використання природних ресурсів, оборона країни тощо; об’єкти державних соціально-економічних та державних науково-технічних програм. Об’єктами галузевої стандартизації можуть бути прилади, вироби, окремі види продукції, тобто вироби обмеженого використання. Існують також стандарти окремих підприємств, наприклад, нормативні документи у галузі організації і управління виробництвом та якості продукції.
Основні принципи стандартизації. Основними принципами стандартизації є:
> врахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог, економічної доцільності і ефективності технологічних процесів для виробника, вигоди та безпеки для споживача і держави в цілому;
> гармонізація нормативних документів з стандартизації з міжнародними, регіональними і національними стандартами інших країн; забезпечення відповідності вимог нормативних документів актам законодавства;
> участь у розробленні нормативних документів усіх зацікавлених сторін (розробник, виробник, споживач); взаємозв’язок і узгодженість нормативних документів усіх рівнів; придатність нормативних документів для сертифікації і продукції;
> відкритість інформації про чинні стандарти і програми робіт з стандартизації з урахуванням вимог чинного законодавства;
> відповідність комплексів (систем) стандартів складу та взаємозв’язкам об’єктів стандартизації для певної галузі, раціональність, несуперечність та обгрунтованість вимог стандартів, можливість їх перевірки;
> застосування інформаційних систем і технологій у галузі стандартизації.
Мета та основні завдання стандартизації знаходяться у логічному взаємозв’язку з рівнем розвитку країни та спрямовані на вирішення питань міжнародного співробітництва, внутрішнього розвитку країни та розвитку самої системи стандартизації Мета стандартизації:
* установити положення, що забезпечують відповідність об’єкта стандартизації своїй визначеності та безпечність його щодо життя чи здоров’я людей, тварин, рослин, а також майна й охорони навколишнього природного середовища;
* створити умови для раціонального застосування всіх видів національних ресурсів;
* сприяти усуненню технічних бар’єрів у торгівлі підвищити конкурентоспроможність продукції, робіт та послуг відповідно до рівня розвитку науки, техніки і технологій.
Завдання стандартизаці:
» забезпечувати продукцію, процеси та послуги стосовно життя, здоров’я та майна людей, тварин, рослин, довкілля;
» захищати та зберігати майно і продукцію, зокрема під час їх транспортування чи зберігання;
* досягати високої якості продукції, процесів та послуг, відповідної до рівня розвитку науки, техніки, технологій і потреб людей;
» реалізувати права споживачів;
* забезпечувати технічну та інформаційну сумісність і взаємозамінність;
* досягати збіжності та відтворності результатів контролю;
* установлювати оптимальні вимоги до суспільно важливих продукції, процесів та послуг;
* ощаджувати всі види ресурсів, поліпшувати техніко-економічні показники виробництва;
» упроваджувати новітні технологи, оновлювати виробництво та підвищувати його продуктивність;
* забезпечувати господарські об’єкти, складні технічні системи з урахуванням допустимого ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій;
» розвивати міжнародне та регіональне співробітництво;
* усувати технічні бар’єри у торгівлі.
Під Державною системою стандартизації розуміють систему управління через нормативну документацію процесами розробки, виробництва, обертання і впровадження продукції у всіх галузях і на всіх рівнях виробничого процесу.
Структура Державної системи стандартизації включає в себе такі параметри:
- Комплекс основних стандартів.
- Фонд діючої та розробленої науково-технічної документації.
- Система органів та служб стандарту
- Система планування робіт в галузі стандартизації
- Система Державного нагляду та відомчого контролю за впровадженням стандартів
Державна концепція стандартизації, метрології і сертифікації включає в себе мету, задачі, принципи і методи стандартизації. До концепції входять: правові основи стандартизації, спрямованість робіт в галузі стандартизації, категорії і види нормативних документів, органи та служби стандартизації, система державного нагляду.
Нормативні документи і порядок їх розроблення
Нормативний документ – документ, що встановлює правила, загальні принципи чи характеристики щодо різних видів діяльності або їх результатів. Існує багато видів нормативних документів, які розподіляють відповідно до специфіки об’єктів і аспектів стандартизації.
Залежно від об’єкта стандартизації, положень, які містить документ, та процедур надавання йому чинності, розрізняють такі нормативні документи:
> стандарти;
> кодекси усталеної практики (настанови, правила, зводи правил, державні класифікатори, каталоги тощо);
> технічні умови.
Настанова, звід правилі (правила) – нормативний документ, що рекомендує практичні прийоми чи методи проектування, виготовлення, монтажу, експлуатації або утилізації обладнання, конструкцій чи виробів.
Регламент – прийнятий органом влади нормативний документ, що передбачає обов’язковість правових положень
Технічний регламент – регламент, що містить технічні вимоги або безпосередньо, або через посилання на стандарт, технічні умови, настанову чи їхній зміст. Примітка, Технічний регламент може бути доповнений технічною настановою, яка означує способи дотримання вимог регламенту, тобто вичерпним положенням.
Технічні умови – нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати виріб, процес чи послуга.
Класифікатор – документ, в якому відповідно де прийнятих ознак класифікації та методів кодування об’єкти класифікації розподілено на угруповання і цим угрупованням надано коди.
Каталог – систематичний звід, перелік будь-яких об’єктів, який дає змогу віднайти кожен об’єкт і певну ознаку відповідно до прийнятих правил його укладання. Каталог може містити характеристики, показники та інші дані щодо об’єктів, внесених до каталогу.
Стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови мають чинність відповідно до рівнів суб’єктів стандартизації, установлених законодавством. Національні стандарти, кодекси усталеної практики та державні класифікатори застосовують на добровільних засадах, якщо інше не встановлено законодавством. Порядок стосовно того, як застосовувати стандарти для забезпечення потреб оборони України визначає Міністерство оборони України відповідно до покладених на нього функцій. Порядок стосовно того, як розробляти та застосовувати стандарти для забезпечення потреб державної безпеки та мобілізаційної готовності визначають центральні органи виконавчої влади відповідно до покладених на них функцій.
Залежно від специфіки об’єкта стандартизації встановлено такі види стандартів:
> засадничі (організаційно-методичні, загально технічні та термінологічні);
> на методи (методики) випробовування (вимірювання, аналізування, контролювання);
> на продукцію;
> на процеси;
> на послуги;
> на сумісність продукції, послуг чи систем у їхньому спільному використовуванні;
> загальних технічних вимог.
Згідно з рівнями суб’єктів стандартизації в Україні розрізняють такі НД:
> національні;
> організацій.
НД національного рівня розробляють на об’єкти стандартизації державного значення та приймають на засадах консенсусу.
Міжнародні та регіональні документи у сфері стандартизації приймають на засадах пріоритетності та переважно через НД національного рівня. Прийняті установленим порядком міжнародні та регіональні документи це – складники чинного Національного фонду нормативних документів.
У сферах, де об’єкти стандартизації швидко змінюються або за потреби накопичення досвіду використовування виробу чи стандарту, щоб випробувати положення стандарту чи обгрунтувати вибір із можливих запропонованих альтернатив певних положень, розробляють пробні стандарти.
Пробний стандарт – стандарт, прийнятий тимчасово органом стандартизації і доведений до широкого кола користувачів з метою накопичення потрібного досвіду у процесі його застосування і який може бути використаний як база стандарту.
Пробні стандарти розробляють, у разі потреби, також на основі проектів міжнародних та регіональних стандартів, які перебувають на завершальних етапах розроблення. Пробні стандарти можуть мати менший рівень консенсусу, зокрема його можна досягнути на рівні технічного комітету стандартизації чи навіть на рівні його робочої групи.
Як пробні стандарти можна застосовувати нові документи міжнародної організації стандартизації:
* РАS – загальнодоступні технічні умови;
* ТS – технічні умови;
* ІТА – галузеві технічні угоди.
У разі, коли неможливо завершити розроблення проекту стандарту як стандарту за умов, установлених ДСТУ 1.2, його оформлюють як технічний звіт. Звіт не є нормативний документ.
НД національного рівня на продукцію, процеси та послуги, для яких встановлено вимоги технічними регламентами та законодавством, потрібно будувати та викладати таким чином, щоб їх можна було використовувати для підтверджування відповідності зазначених продукції, процесів та послуг,
НД інших суб’єктів стандартизації, крім вище зазначених, розробляють на продукцію, процеси чи послуги, якщо національних стандартів немає чи якщо є потреба встановити вимоги, які перевищують чи доповнюють вимоги національних стандартів.
НД громадських організацій (наукових, науково-технічних та інженерних товариств і спілок) розробляють, якщо є потреба поширити результати фундаментального та прикладного досліджування чи практичного досвіду, одержаних у певних галузях науки чи сферах професійних інтересів.
НД на рівні суб’єктів господарювання та їхніх об’єднань розробляють на продукцію, процеси та послуги, використовувані на власні потреби, їх дозволено застосовувати для продукції, процесів та послуг, призначених для самостійного постачання, якщо у них встановлено положення, що регулюють відносини між виробником (постачальником) і споживачем (користувачем) та за згодою останнього.
Кодекси усталеної практики розробляють на устаткування, конструкції, технічні системи, ви роби тої самої чи подібної функційної визначеності, але які різняться конструктивним виконанням чи принципом дії, і для яких аспекти проектування, виготовлення чи встановлювання/монтування, експлуатування чи утилізації є визначальні для їхнього безпечного функціонування (житлові, промислові будівлі та споруди, котли, посудини, що працюють під тиском, компресорне устаткування тощо). У кодексах усталеної практики також зазначають правила та методи стосовно того, як розв’язувати завдання щодо організування та координування робіт зі стандартизації та метрології, а також як реалізувати певні вимоги технічних регламентів чи стандартів тощо.
Державні класифікатори належать до державної системи класифікації. Головними видами класифікаторів, що використовуються при розробленні стандартів є: ДК 004 і ДК 009.
ДК 004 – український класифікатор нормативних документів (УКНД) призначено для впорядковування і класифікації стандартів та інших нормативних документів зі стандартизації. Він є основа для побудови каталогів, покажчиків, реєстрів, тематичних переліків нормативних документів. Цей класифікатор установлює назви класифікаційних угруповань та їхні коди. Коди класифікаційних угруповань використовують для індексування нормативних документів зі стандартизації усіх видів та рівнів приймання. Об’єкти класифікації цього класифікатора – стандарти різних видів і рівнів приймання та прирівняні до них нормативні документи. Ознаками класифікації є галузі стандартизації (перший рівень класифікації) та об’єкти стандартизації (другий рівень класифікації з подальшою деталізацією на третьому рівні). Класифікація – ієрархічна, трирівнева. Кожний наступний рівень класифікації не змінює значення попередніх рівнів. У загальному випадку код позиції класифікатора має таку структуру:
ХХ.ХХХ.ХХ
де ХХ клас (від 01 до 99)
ХХ.ХХХ група,
ХХ.ХХХ.ХХ підгрупа.
Клас кодують двозначним цифровим кодом. Код групи складається з коду класу та тризначного цифрового коду групи, відокремлених крапкою. Код підгрупи складається з коду групи та двозначного цифрового коду, відокремлених крапкою. Приклад:
13.020 Захист довкілля
13.020.01 Довкілля та захист довкілля взагалі
13.020.10 Керування довкіллям
13.020.20 Економіка довкілля
13.020.30 Оцінювання впливу на довкілля
13.020.40 Забруднювання, боротьба з забруднюванням
13.020.50 Екологічне маркування
13.020.60 Життєвий цикл продукції
13.020.70 Проекти в сфері захисту довкілля
13.020.99 Інші стандарти стосовно захисту довкілля
Більшість груп, поділених на підгрупи, мають підгрупу з кодом, який закінчується на «.99». Такі підгрупи містять стандарти на об’єкти, які не належать ні до об’єктів загальних підгруп, ні до об’єктів конкретних підгруп відповідних груп.
Технічні умови (далі – ТУ) установлюють вимоги до продукції, призначеної для самостійного постачання, до виконування процесів чи надавання послуг замовникові і регулюють відносини між виробником (постачальником) і споживачем (користувачем). В ТУ встановлюють вимоги до якості, виконання, розмірів, сировини, складаних одиниць, безпечності, охоплюючи вимоги до торгового фірмового знака, термінології, умовних познак, методів випробовування (вимірювання, контролювання, аналізування), пакування, маркування та етикетування, надавання послуг, а також визначають, за потреби, способи оцінювання відповідності встановленим обов’язковим вимогам.
Право власності на НД установлює та регулює чинне законодавство. У всіх нормативних документах, окрім національних, треба зазначати код згідно з «Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України» (ЄДРПОУ) юридичної особи, якій належить право власності на відповідний документ.
Сертифікація
Сертифікація – це процедури, за допомогою якої третя сторона дає письмову гарантію, що продукція, процес чи послуга відповідають заданим вимогам.
Третя сторона – особа або орган, які визнані незалежними від сторін, що беруть участь у розгляді певного питання.
Дія третьої сторони, яка доводить, що забезпечується необхідна впевненість в тому, що належним чином ідентифікована продукція, процес або послуга відповідають конкретному стандарту або іншому нормативному документу називається сертифікацією відповідності. Сертифікація – це гарантія, що виріб або товар відповідає відповідним вимогам і має задану якість. Сертифікація на відповідність є дія, яка проводиться з метою підтвердження через сертифікат відповідності або знак відповідності, що виріб чи послуга відповідають певним стандартам або технічним умовам.
Відповідність – додержання всіх встановлених вимог до продукції, процесів, послуг.
Сертифікат відповідності – документ, виданий у відповідності до правил системи сертифікації, який вказує, що забезпечується необхідна впевненість в тому, що належним чином ідентифікована продукція. Процес або послуга відповідають конкретному стандарту чи іншому нормативному документу.
Знак відповідності – захищений у встановленому порядку знак, який використовується або виданий у відповідності з правилами системи сертифікації і який вказує на те, що забезпечується якість згідно нормативних документів чи стандартів.
Тобто сертифікація – це гарантія споживачеві в тому, що виріб відповідає певним вимогам та володіє заданою якістю.
Предмет, об’єкт і завдання сертифікації
Форми сертифікації багатогранні, тому вони є предметом спеціального вивчення з метою створення реальних шляхів з гармонізації системи сертифікації і розвитку міжнародного співробітництва в даній галузі.
Предмет сертифікації – якість продукції, процесу, послуги і систем якості.
Об’єкт сертифікації – продукція, процес, послуга, система, організація, підприємство, лабораторія.
Мета сертифікації : підтвердження показників характеристик та властивостей продукції, процесів, послуг на підставі випробувань; підтвердження відповідності даної продукції, процесу або послуги обов’язковим вимогам стандарту.
Завдання сертифікації: контроль і технічний нагляд за виробництвом сертифікованої продукції; експертиза нормативних документів на сертифіковану продукцію; атестація і акредитація органів з сертифікації, систем якості; визначення зарубіжних сертифікацій.
Значення сертифікації: сертифікація є найважливішим механізмом управління якістю; сертифікація забезпечує відповідність продукції вимогам екологічної чистоти; сертифікація гарантує безпеку виробництва продукції для людини і навколишнього середовища;сертифікація сприяє підвищенню конкурентноздатності продукції.
Однак слід знати, що сертифікація потребує досить великих витрат на виконання робіт.
Система стандартів з сертифікації:
ДСТУ 2296-93. Національний знак відповідності. Форма, розміри, технічні вимоги та правила застосування.
ДСТУ 2462-94. Сертифікація. Основні поняття. Терміни та визначення.
ДСТУ 3410-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Основні положення.
ДСТУ 3411: 2004. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів з сертифікації продукції та порядок їх акредитації.
ДСТУ 3413-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок проведення сертифікації продукції.
ДСТУ 3414-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Атестація виробництва. Порядок здійснення.
ДСТУ 3415-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Реєстр системи.
ДСТУ 3417-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Процедура визначення результатів сертифікації продукції, що імпортується.
ДСТУ 3419-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Сертифікація системи якості. Порядок проведення.
ДСТУ 3420-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів з сертифікації систем якості та порядок їх акредитації.
ДСТУ 3498-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Бланки документів. Форма та опис.
ДСТУ EN 45011-98. Загальні вимоги до органів, які здійснюють атестацію персоналу.
EN 45012. Загальні вимоги до органів з сертифікації систем якості.
EN 45013. Загальні вимоги до органів з сертифікації, що проводять атестацію персоналу.
EN 45014. Загальні вимоги до заяви постачальника про відповідність.
Розгляд основних стандартів проводиться за змістом розкриття теми.
Основні положення і порядок проведення сертифікації згідно із ДСТУ 3410. ДСТУ 3413, ДСТУ 3415, ДСТУ 3498. Зміст стандартів: ДСТУ 3410 розглядає основні положення з сертифікації, стандарт ДСТУ 3413 – порядок проведення сертифікації, стандарт ДСТУ 3415 – реєстр системи сертифікації, ДСТУ 3416 – бланки документів системи сертифікації, їх форми та опис.
Загальні вимоги до органів з сертифікації продукції та з сертифікації систем якості згідно із ДСТУ 3411, ДСТУ 3414, ДСТУ 3417, ДСТУ3420, ДСТУ EN 45011, EN 45012. EN 45013. Зміст стандартів: стандарт ДСТУ 3411 розглядає вимоги до органів з сертифікації продукції та порядок їх акредитації; стандарт ДСТУ 3414 – порядок здійснення атестації виробництва; стандарт ДСТУ 3417 – процедура визнання результатів сертифікації продукції, що імпортується; стандарт ДСТУ 3420, EN 45012 – вимоги до органів сертифікації систем якості та порядок їх акредитації; стандарт ДСТУ EN 45011 – загальні вимоги до органів, які здійснюють сертифікацію; EN 45013 – загальні вимоги до органів з сертифікації, що проводять атестацію персоналу.
Національний знак відповідності. Форма, розміри, технічні вимоги та правила застосування згідно із ДСТУ 2296, EN 45014. Стандарти розглядають галузь застосування, форму, розміри та технічні вимоги, правила застосування; загальні вимоги до заяви постачальника про відповідність. Зміст стандарту: галузь застосування – стандарт установлює форму, розміри та технічні вимоги до національного знаку відповідності, а також правила його застосування при сертифікації продукції, процесів, послуг у Системі сертифікації Укр.СЕПРО. Знак відповідності призначений для позначення сертифікованої продукції з метою інформування споживачів про те, що продукцію сертифіковано згідно з правилами Системи. Форма, розміри та технічні вимоги – встановлено два зображення знаку відповідності: – для продукції, яка відповідає обов’язковим вимогам нормативних документів та вимогам, що передбачені чинним законодавчими атаками України, за якими встановлено обов’язкову сертифікацію.
Знак відповідності, який зображено на рисунку Рис.3.1.2, застосовується також для позначення продукції, яка не підлягає обов’язковій сертифікації, проте сертифікована 3 ініціативи виробника (виконавця), продавця (постачальника) чи споживача продукції (до6ровільна сертифікація).
Основні поняття з сертифікації наведені в ДСТУ 2462, а саме:
Добровільна сертифікація — сертифікація, яка проводиться на добровільній основі за ініціативою виробника (виконавця), продавця або споживача продукції.
3аява про відповідність — заява постачальника під його повну вiдповідальність про те, що продукція, процес, послуга відповідають конкретному стандарту або іншому нормативному документу.
Ліцензія (в галузі сертифікації) – документ, виданий згідно з правилами Системи сертифікації, за допомогою якого орган з сертифікації надає особі або органу право застосовувати сертифікати або знаки відповідності для своєї продукції, процесів чи послуг згідно з правилами відповідної системи сертифікації.
Обов’язкова сертифікація – підтвердження уповноваженим на те органом відповідності даної продукції, процесу або послуги обов’язковим вимогам стандарту.
Орган з сертифікації — орган, що проводить сертифікацію відповідності.
Посвідчення відповідності – дія випробувальної лабораторії третьої сторони, яка доводить, що конкретний випробуваний зразок відповідаєконкретному стандарту або іншому нормативному документу.
Сертифікація відповідності – дiя третьої сторони, яка доводить, що забезпечується необхідна впевненість в тому, що належним чином ідентифікована продукція, процес або послуга відповідають конкретному стандарту або іншому нормативному документу.
Система сертифікації – система, яка має власні правила, процедури i управління для проведення сертифікації відповідності. Вона може дiяти на національному, регіональному i міжнародному рівні.
Схема сертифікації – склад i послідовність дій третьої сторони при проведенні сертифікації відповідності
Сертифікація та її роль в управлінні якістю продукції
Сертифікація продукції в Україні поділяється на обов’язкову та добровільну.
Сертифікація продукції здійснюється уповноваженим на те органами з сертифікації –підприємствами, установами і організаціями з метою:
запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя здоров’я та майна громадян і навколишнього природного середовища;
сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції;
створення умов для участі суб’єктів і підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі.
Сертифікат і знак відповідності державної системи сертифікації
Під час проведення сертифікації та у разі позитивного рішення органу з сертифікації заявникові видається сертифікат та право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності.
Форма, розміри і технічні вимоги до знаку відповідності визначаються державним стандартом.
Знак відповідності не може бути застосований, якщо порушено правила його використання.
Сертифікація продукції, що імпортується та підлягає обов’язковій сертифікації
- Продукція, що імпортується ті підлягає обов’язковій сертифікації на території України, повинна супроводжуватися сертифікатом, який підтверджує її відповідність обов’язковим вимогам нормативних документів, що діють в Україні. Зазначений сертифікат повинен бути виданий або визнаний уповноваженим на те органом з сертифікації України.
- Порядок ввезення на територію України продукції , що імпортується та підлягає в Україні обов’язковій сертифікації, встановлюється Державним митним комітетом України та Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації.