Технологія бубличних виробів

Бубличні вироби виготовляють із борошна першого і вищого сортів, вони мають форму кільця різного діаметру. Розпізнають бублики, баранки і сушки. Вони відрізняються за вологістю, розміром, масою, рецептурою. Так, сушки мають вологість 9-12 %, баранки – 14-19, а бублики – 25-22 %. Маса однієї сушки може бути 7-12, баранки – 25-40, а бублика – 50 або 100 г.

Асортимент бубличної продукції різноманітний. Так, виготовляють сушки ванільні, гірчичні, лимонні, шкільні тощо; баранки – прості, цукрові, гірчичні та інші; бублики – українські, молочні.

До рецептури бубличних виробів входить цукор від 1 (сушки лимонні) до 20 % (сушки ванільні), а також залежно від виду виробів – масло коров’яче, маргарин або олія, ванілін, мак чи інша сировина.

Сушки і баранки завдяки низькій вологості належать до виробів тривалого зберігання.

Термін зберігання сушок – 45, баранок – 15 діб.

До бубличних виробів належить також соломка. Її готують із борошна вищого і першого сортів.

Соломка має вигляд палички округлої форми з глянцевою поверхнею товщиною не більше 8 мм, довжиною 10-28 см. Вологість її 8-11 %. До рецептури соломки входить: цукор (3-20 %), маргарин (2-15 %), іноді олія. Деякі види соломки містять мак, ванілін, кмин. Соломку виготовляють безопарним способом, фасують у пакети або пачки.

Сухарі. Сухарі виробляють прості та здобні. Прості сухарі виготовляють із житнього, житньо-пшеничного або пшеничного хліба, який нарізають на скибки і висушують до вологості 10-12 %.

До простих сухарів належать армійські, житні обойні, житньо-пшеничні обойні, пшеничні другого і першого сортів.

Для сухарів характерною ознакою якості є показник намокання у воді температурою 15-20° С. Він має бути від 4 до 8 хв.

Сухарі прості можуть зберігатися протягом 1 -3 років, залежно від умов зберігання.

Сухарі-грінки – це висушені скибочки хлібних або булочних виробів товщиною 20-25 мм або іншого розміру, а також їх частини. Сухарі-грінки можуть виготовлятись простими, солоними (до пива) або солодкими.

Здобні сухарі. Це висушені скибки спеціально випечених із пшеничного сортового борошна хлібних виробів у вигляді довгастих плит різних розмірів і форми.

До рецептури здобних сухарів залежно від їх виду входить у різній кількості цукор, маргарин або вершкове масло, яйця, ванілін. Так, з борошна вищого сорту готують сухарі дитячі, вершкові, київські; з пшеничного борошна І сорту – кофейні, дорожні, туристичні та інші види.

Тісто для здобних сухарів готують переважно опарним способом із виздобою. Вологість здобних сухарів від 8 до 11 , 0 %.

Дієтичні та лікувальні хлібні вироби – це вироби спеціального призначення для людей з різними видами захворювання. Рецептури на них розробляють згідно з вимогами фахівців- дієтологів.

Залежно від категорії хворих, розроблено низку дієтичних видів виробів: безсольові вироби; вироби зі зниженим вмістом вуглеводів; вироби зі зниженим вмістом білків; вироби із зниженою кислотністю; вироби з підвищеним вмістом харчових волокон; вироби з лецитином; вироби, збагачені йодом.

Національні види виробів. Виходячи із звичок корінного населення, що склалися історично, в різних країнах і окремих регіонах виготовляють специфічні за якістю вироби, які називають національними.

Це чурек азербайджанський – перепічка круглої або овальної форми з наштампованими повздовжніми паралельними ребрами чи наколами. Лаваш тонкий вірменський випікають у вигляді тонко розкоченого листа, довгастого або овального за формою. Перепічки узбецькі “обі-нон”, “гіджа” – круглої форми з потовщеними краями і більш тонкою серединою з наколами та інші види національних виробів.

Вироби для дитячого харчування. Вироби для дитячого харчування мають виготовлятись згідно з рекомендаціями дієтологів до дитячого харчування. У хлібні вироби для дитячого харчування не рекомендується вносити маргарин, мак, патоку, лимонну кислоту, корицю, мигдаль та іншу сировину чи добавки.

У рецептурах виробів для дитячого харчування заборонена заміна одного виду сировини іншим.

Особливості технології здобних виробів

Здобні вироби є висококалорійними. До їх складу входить до 30 % цукру, до 25 % жиру, до 500 шт яєць на 100 кг маси борошна. Ці вироби виготовляють різної форми, з різним оздобленням поверхні. Тому технологія їх виробництва має певні особливості.

У рецептурах здобних виробів передбачається підвищене, порівняно з іншими групами виробів, дозування пресованих дріжджів – 2…4 %, іноді (булочка здобна) до 8,0 % до маси борошна. Це пов’язано з тим, що великий вміст цукру і жиру в них пригнічує життєдіяльність дріжджів, погіршується спиртове бродіння. Здобні вироби мають порівняно з булочними нижчу вологість (в основному 38-39 %), тому при замішуванні тіста цукор використовують, як правило, сухим, не розчиненим у воді. З цієї ж причини не застосовується дріжджове молоко.

Тісто для здобних виробів готують опарним, безопарним або прискореним способами. В разі опарного способу приготування тіста пресовані дріжджі розподіляють між опарою і тістом. Під час приготування опари вносять 60-75 % дріжджів, решту (40-25 %) використовують при замішуванні тіста. Такий розподіл дріжджів забезпечує необхідну інтенсивність бродіння як опари, так і тіста. Попередньо пресовані дріжджі розводять у теплій воді.

В опару вносять всю кількість молока і яєць (окрім передбачених на оздоблення). Це дає можливість одержати опару і тісто з необхідною вологістю. Температура опари має бути на 1-2° С нижчою за температуру тіста. Опара визріває 3-4 год. Кислотність готової опари 3-3,5 град.

Тісто готують без виздоби або з виздобою.

Якщо тісто готують з виздобою, воду і більшу частину борошна, передбаченого на заміс тіста вносять під час виздоби. Після 30-60 хв бродіння тіста проводять його виздобу. Під час виздоби у тісто додають цукор, жир, родзинки, ванілін, іншу сировину, все перемішують і вносять борошно і решту пресованих дріжджів (25-30 %).

Орієнтовно під час виздоби тіста вносять борошна: на 1 кг цукру – 0,7 кг; 1 кг жиру – 1 кг; на 1 кг яєць – 1,4 кг. Тісто після виздоби виброджує 60-90 хв.

У разі безопарного способу приготування тісто замішують із всієї кількості борошна, води, солі, дріжджів і додаткової сировини. Початкова температура тіста 29-31 °С, тривалість бродіння – 2,5-3,0 год. Через 50-60 хв після замішування і за 20-30 хв до оброблення рекомендується тісто обім’яти.

Доцільно проводити активацію дріжджів. Фазу активації готують із 30 кг борошна, 25 л води, 1-1,5 кг цукру і всієї кількості дріжджів. Тривалість активації 40-90 хв при температурі 29-30 °С. На активованих таким способом дріжджах замішують тісто. Тривалість бродіння 2,0-2,5 год.

Прискорені способи приготування тіста для здобних виробів передбачають використання різних технологічних заходів і харчових добавок, що інтенсифікують процеси дозрівання в тісті. З цією метою збільшують дозування пресованих дріжджів, використовують сушені активні або інстантні дріжджі, застосовують швидкісний або подовжений заміс тіста, підвищують температуру бродіння тіста до 32-34° С, додають у тісто концентровану молочнокислу закваску з кислотністю 16-20 град у кількості 3-5 %. Тісто виброджує за 60-90 хв.

У виробництві здобних виробів застосовують також приготування тіста на диспергованій фазі. Тісто, замішане на диспергованій фазі із застосуванням подовженого до 15-20 хв замісу, виброджує за 50-60 хв.

40-150 хв, залежно від рецептури виробів та їх маси. Чим більший вміст цукру і жиру, яєць у тісті, тим триваліше вистоювання.

Тістові заготовки для здобних виробів і основному формують вручну, укладають на металеві листи. Тривалість вистоювання 40-150 хв. Перед посадкою у піч змазують яєчним мастилом, наносять посипку.

Тістові заготовки, поверхня яких змазана яйцем чи яєчним мастилом, випікаються у пекарній камері без зволоження. Тривалість випікання тістових заготовок у незволоженій пекарній камері 9-16 хв при 215-250° С. Готові вироби залишаються на листах до повного охолодження.

Деякі вироби після охолодження оздоблюють цукровою пудрою, кришивом або помадкою.

Приготування тіста для листкових виробів. Для цих виробів тісто готують безопарним чи опарним способом, без виздоби або з виздобою. На приготування тіста використовують всю передбачену рецептурою сировину, окрім жиру і сировини, призначеної на оздоблення.

Масло вершкове або маргарин використовують для промаслення тіста.

Виброджене тісто ділять на шматки масою 6-8 кг кожний і після 5-10 хв відлежування розкочують у пласт і промаслюють. Цю операцію повторюють кілька разів.

Одержане листковане тісто кладуть на металеві листи, знову витримують при температурі 6-10º С 60-120 хв, знову розкочують у пласт товщиною 6-8 мм, після чого формують тістові заготовки. Тривалість вистоювання листкових здобних виробів 70-110 хв.

Випікають ці вироби на листах у незволоженій пекарній камері при температурі 250-260º С. Якщо температура нижча, може бути витікання масла. Тривалість випікання виробів масою 50 г – 8-12 хв, масою 100 г – 11…17 хв.

На цей час за кордоном є обладнання для механізованого виготовлення листкованих виробів.

Технологія простих сухарів

Прості сухарі виробляють таких видів: житні обойні; житньо-пшеничні обойні; пшеничні з борошна обойного, другого і першого сортів. Вологість простих сухарів 10-12 %.

Прості сухарі виготовляють із товарного хліба, що відповідає вимогам діючого стандарту, або із спеціально випечених сухарних плит. Вологість хліба, з якого виготовляють прості сухарі, має бути 45-50 %.

Із сухарних плит виготовляють тільки сухарі пшеничні з борошна першого і другого сортів.

Технологічний процес виробництва сухарів включає такі операції: приготування тіста і випікання хліба або сухарних плит, витримку хліба і сухарних плит, різання хліба й сухарних плит на скибки, укладання скибок у касети, на листи, на під печі, сушіння, охолодження, відбраковування, пакування сухарів.

Для виробництва житніх і житньо-пшеничних сухарів з обойного борошна тісто готують на густих або рідких заквасках, а для сухарів з пшеничного борошна – на густих чи рідких опарах.

Хліб випікають в основному формовим масою 1,5-2 кг.

Сухарні плити формують довгастої форми на машині типу МСП-2 або іншій, укладають на посипаний борошном лист. Маса тістової заготовки плити 0,9-1,0 кг. Вистоювання плит 40-70 хв.

Тривалість випікання 18-35 хв при температурі 230-250° С без зволоження. Після випікання хліб і сухарні плити надходять на охолодження і витримування. Витримування здійснюють на вагонетках, колисково-конвеєрних установках чи стаціонарних полицях. Цей захід запобігає деформації хліба при різанні на скибки, надмірній крихкуватості, деформації поверхні, замазуванню ріжучих органів. Оптимальна тривалість витримування хліба 18-24 год, але не довше 36 год, а сухарних плит – до 24 год. Надмірне витримування призводить до утворення порожнин у сухарях при сушінні. При температурі 10-12° С достатнім є витримування 10-12 год.

Різання формового хліба і сухарних плит здійснюють на хліборізальних машинах або вручну спеціальними ножами. Товщина житніх і житньо-пшеничних сухарів за скоринкою 15-25, пшеничних – 12-20 мм. Оптимальною є товщина скибки 20-24 мм. Більш товсті скибки погано просушуються, а тонші – деформуються при сушінні.

Укладання скибок здійснюють на листи або у касети. При укладанні відбраковують скибки не стандартні за розмірами, деформовані.

Сушіння скибок здійснюють у тунельних або тупикових сушарках з примусовою циркуляцією повітря. Касети зі скибками хліба встановлюють на вагонетки, розміщені в сушарках. Тривалість сушіння скибок хліба обумовлюється температурою, відносною вологістю та швидкістю руху повітря щодо продукту. Швидкість нагнітання повітря 3-3,5 м/с. Для отримання сухарів хорошої якості рекомендується на початку процесу скибки сушити при температурі повітря 70-80° С і відносній вологості 25-38 %, далі – при 120-130° С і відносній вологості 5-10 %. За цих умов тривалість сушіння становить 6-7 год.

Режим сушіння скибок встановлюють залежно від типу сушарки. Під час сушіння вологість скибок знижується до рівноважної з вологістю повітря, що оточує їх. Товщина скибки зменшується на 35, а інші лінійні розміри на 5-8 %.

Сухарі з пшеничного борошна потребують меншої тривалості сушіння, ніж житні. Сушіння сухарів пшеничних з борошна першого і другого сортів із сухарних плит здійснюють у сушарках, а також на металевих листах або сітках у хлібопекарських печах при температурі 180-220 °С

протягом 20-40 хв залежно від типу печі.

Охолодження готових сухарів відбувається на вагонетках, охолоджувальних конвеєрах або транспортерах, залежно від умов підприємства, при температурі приміщення.

Пакування сухарів здійснюють після відбраковування недосушених, горілих, забруднених, із наскрізними тріщинами, нестандартних за розмірами. Сухарі прості випускають фасованими та ваговими. Для пакування використовують мішки паперові багатошарові, пакети з поліетиленової плівки, пакети паперові, ящики з гофрованого картону, банки жерстяні для харчових продуктів, ящики дощані або фанерні.

Термін зберігання сухарів при температурі не вище 8-25° С житніх, житньо-пшеничних обойних – 36 міс, а пшеничних з борошна першого, другого сортів і обойних – 24 міс.

За якістю прості сухарі повинні відповідати вимогам стандартів.

Сухарі повинні бути без наскрізних щілин, мати розвинуту пористість. 35 % сухарів можуть мати щілини шириною до 2 мм і довжиною не більше половини сухаря, допускається наявність відбитків від касет.

Вологість сухарів з обойних сортів борошна має бути не більше 10, з пшеничного сортового – 12 %.

Намокання у воді з температурою 15-20 °С має бути для сухарів із формового хліба з обойного борошна не більше 5 хв, з подового – 8 хв, а з пшеничного сортового борошна першого і другого сорту відповідно 4 і 6 хв.

Браком вважають:

– сухарі з тріщинами;

– деформовані;

– підгорілі.

Сухарі-грінки готують із черствих хлібних і булочних виробів з борошна пшеничного вищого, першого та другого сортів.

Готові сухарі-грінки – це скибки товщиною 20-25 мм або частини скибок. Хлібобулочні вироби ріжуть на скибки на різальних машинах або вручну, сушіння їх здійснюють на листах, на поду печі або в сушарках. Температуру сушіння у пекарній камері підтримують 120-130 °С.

Тривалість сушіння 3-3,5 год. Сухарі-грінки пакують у паперові мішки, картонні або фанерні ящики.

Гарантійний термін зберігання сухарів-грінок 3 міс, починаючи з дати виготовлення. Вони повинні мати вологість не більше 12 %, намокання – не більше 5 хв.

Паніровочні сухарі – це сухарне борошно, отримане шляхом розмелювання пшеничних сухарів з борошна першого та другого сортів, хрустких хлібців, кукурудзяних і пшеничних пластівців. Вологість панірувальних сухарів 8-10 %, крупність помелу – 0,95-1,2 мм.

Технологія здобних сухарів

Здобні сухарі – це висушені скибки здобного спеціально випеченого хліба, у вигляді продовгуватих плит. Здобні сухарі відрізняються складом рецептури, формою, розмірами та кількістю штук в 1 кг. Технологічні операції, з яких складається виробництво здобних сухарів такі: приготування тіста, формування плит, вистоювання плит, охолодження і витримування плит, різання на скибки, розкладання їх на листи, касети чи на під печі, сушіння скибок, охолодження сухарів, відбраковування і пакування сухарів, їх зберігання.

Здобні сухарі виробляють із борошна вищого або першого сортів за затвердженими рецептурами.

Сухарі здобні – висококалорійні вироби. Рецептури на їх виготовлення включають цукор – 10…25 %, масло вершкове або маргарин – 5…15 %, яйця в тісто і на мастило – 50…300 шт., а також іншу сировину для надання певних смакових якостей. Витрати пресованих дріжджів складають 2-4, солі – 1,0 % до маси борошна.

Приготування тіста. Тісто на здобні сухарі готують переважно двофазними способами: опарним з виздобою або без неї в діжах; опарним без виздоби в агрегатах безперервної дії; на диспергованій фазі. Інколи застосовують безопарні способи або прискорені з використанням КМКЗ.

Особливістю приготування тіста для здобних сухарів, крім низькорецептурних, є пофазне дозування дріжджів. В опару вносять 65-75 % дріжджів, решту додають під час замішування тіста.

Цукор вносять сухим, інколи у вигляді розчину. У разі прискорених способів застосовують інтенсивне замішування тіста в машині РЗ-ХТИ або тривале – у тихохідних машинах. На лініях безперервного приготування тіста встановлюють шнек-інтенсифікатор. Вологість тіста на сухарі становить у середньому 32-34 %.

Оброблення тіста, вистоювання та випікання плит. Із вибродженого тіста формують сухарні плити. Цю операцію здійснюють на спеціальних машинах або вручну.

Існує два способи формування плит. За одним із них тісто машиною МСП-2 або іншої марки ділять на дрібні дольки, ці дольки закочують у циліндрики, які щільно укладають у ряд по довжині листа і утворюють плиту.

За іншим способом, який застосовується більш широко, на спеціальних машинах (МСП-2, ПЛ або інших) через матрицю формують заготовку у вигляді суцільної тістової стрічки, поперечні розміри якої відповідають формі та розмірам певного виду сухарів. Одержану тістову стрічку ріжуть на смужки по довжині листа. На металевий лист укладають по 2-4 плити на відстані 2,5-3 см одна від одної.

Листи із сформованими заготовками встановлюють на колиски вистійної шафи. Тривалість вистоювання 50-75 хв при 35-40 °С, після чого плити змазують яєчним мастилом, наколюють. На окремі види сухарів (кофейні) змащені плити посипають кришивом. Якщо передбачається оздоблення сухарів маком чи сіллю, – посипку плит здійснюють без попереднього змащування.

Випікання плит здійснюють у тупикових або тунельних печах без зволоження пекарної камери при 200-260° С 15-20 хв.

Витримування сухарних плит здійснюють із метою запобігання деформації при різанні на скибки. Випечені плити укладають на фанерні листи або в лотки на нижню скоринку чи ребро і витримують на вагонетках, у кулерах або на стелажах. Оптимальною для витримування плит є температура 15-20° С, відносна вологість повітря 65-75 %. Тривалість витримування – 4-24 год залежно від виду виробів. Оптимальним є витримування протягом 6-8 год після випікання, такий термін забезпечує хороше намокання сухарів.

Різання плит на скибки здійснюють дисковими або пилорамними хліборізальними машинами

Скибки розкладають на металеві листи або під печі та направляють на сушіння.

Сушіння скибок. Розкладені на листи чи під печі скибки сушать у тупикових або тунельних печах температурою 175-210 °С протягом 14-30 хв. Вологість готових сухарів має бути 8-12 %, залежно від виду сухарів.

Після сушіння сухарі охолоджують протягом 2-3 год.

Пакування і зберігання сухарів. Охолоджені сухарі відбраковують і укладають в ящики з дощок, фанерні або з гофрованого картону або фасують у пачки, обкладені в один шар пергаментом, пергаміном, целофаном; у коробки чи поліетиленові пакети.

Сухарі повинні зберігатися при температурі 20-22° С і відносній вологості повітря 65-75 %.

Гарантійний термін зберігання здобних сухарів із дня виготовлення такий: фасованих у поліетиленові пакети – 30 діб; упакованих у ящики, коробки, пачки – 15-60 діб, залежно від виду сухарів.

Оцінка якості сухарів. Якість сухарів оцінюють за формою, яка повинна бути притаманною даному виду сухарів; станом поверхні, кольором, смаком, запахом. Сухарі мають бути крихкими і повністю набухати у воді з температурою 60 °С протягом 1 хв. Деякі види сухарів (дитячі, шкільні, дорожні) повинні повністю набухнути протягом 2 хв.

Допустимий вміст лому – 5-7 %, вміст окрайців не більше 2 %, сухарів зменшеного розміру, що знаходяться біля окрайця – не більше 8 % від загальної маси.

Вихід здобних сухарів залежить від рецептури на їх виготовлення і складає від 105 (сухарі дитячі) до 125 % (вершкові).

Харчова цінність (корисність) хлібних виробів

Для оцінки корисності продуктів застосовують такі поняття: харчова цінність, біологічна цінність,
Продовжувати читання Харчова цінність (корисність) хлібних виробів

Класифікація харчоконцетратних виробів

Харчові концентрати являють собою збезводнені і звільнені від неїстівних частин суміші продуктів рослинного і тваринного походження, максимально підготовлені до вживанні в їжу. Вони володіють рядом особливостей, які вигідно відрізняють їх від інших натуральних продуктів. До числа цих особливостей відносяться:

– малий об’єм і маса,

– висока концентрація харчових речовин,

– висока поживна цінність,

– споживча готовність,

– простота готування блюда,

– тривалість зберігаємость.

Мала вага і маса концентратів досягається зневоднюванням і видаленням із сировини неїстівних частин, а також брикетуванням. Завдяки цьому вони відрізняються гарною транспортабельністю, вимагають значно менше пакувальних матеріалів, транспортних засобів для перевезення, складських площ для зберігання.

Висока ступінь концентрації харчових речовин досягається за рахунок максимального зневоднювання напівфабрикатів, що входять до складу концентратів (крупи, овочів, м’яса, риби й т.д.) і за рахунок застосування в якості сировини концентрованих матеріалів (жиру, цукру, яєчного порошку сухого молока і т.д.).

Висока поживна цінність концентратів обумовлена застосуванням різноманітних високоякісних продуктів, у найбільш сприятливих співвідношеннях для людського організму, а також введенням у рецептуру вітамінів, мінеральних солей, білкових продуктів.

Споживча готовність і простота готування блюда з концентратів забезпечені відповідною технологічною (тепловою і механічною) обробкою сировини.

Тривала зберігаємість концентратів обумовлена низьким вмістом вологи. У них міститься не більше 10…12 % вологи (іноді 2…5 %), що створює несприятливі умови для розвитку і життєдіяльності мікроорганізмів, а також затримує протікання ферментативних і неферментативних процесів, які викликають погіршення якості концентратів. Строк зберігання концентратів залежить від їхнього рецептурного складу і способу технологічної обробки.

Гарантійний строк зберігання концентратів коливається від трьох місяців до одного року.

Асортименти і класифікація харчових концентратів

Вітчизняна промисловість виробляє більше 300 найменувань харчових концентратів. Згідно діючих стандартів в основі класифікації харчових концентратів лежить їхнє споживче призначення.

Залежно від споживчого призначення різноманітні асортименти концентратів ділять на наступні основні групи:

– харчові концентрати перших обідніх страв — супи бобові, круп’яні, з макаронних виробів, овочеві, овочево-круп’яні, овочево-бобові, молочні, борщі, щі, м’ясні бульйони;

– харчові концентрати других обідніх страв — каші з вмістом жиру від 2 % до 15 %, овочеві, овочево-бобові, овочево-круп’яні, каші з макаронних виробів, круп’яні пудинги, плови з рису і м’яса, м’ясні начинки;

– харчові концентрати солодких страв — десерти (киселі, муси, желе, десертні пудинги, креми заварні і желейні, кава, какао з молоком;

– харчові концентрати для приготування соусів;

– харчові концентрати для дитячого і дієтичного харчування;

– харчові концентрати — напівфабрикати борошняних виробів (кекси, торти, печиво, млинці, пельмені, пироги);

– харчові концентрати напоїв — напої з вмістом розчинної кави, зерен ячменю, коренів женьшеню і ехінацеї тощо.

Сировина для виробництва харчових концентратів

Сировиною для виробництва концентратів є різноманітні продукти тваринного і рослинного походження. В незначній кількості використовуються продукти хімічної промисловості (харчові кислоти, барвники, есенції, глутамінат натрію Е621).

Залежно від призначення і ролі в утворенні концентрату, сировину підрозділяють на наступні групи: основна сировина, яка визначає вид концентрату і його харчову цінність (крупи, бобові, макаронні вироби, сушені овочі, сухе молоко, жир, цукор, борошно і ін.);

– сировина, що виконує роль фізіологічних добавок, які сприяють підвищенню фізіологічної цінності концентратів (вітаміни, мінеральні солі, білкові гідролізати, фосфатиди і ін.);

– смакові і ароматичні добавки (пряності, сіль, харчові кислоти, глутамінат натрію, есенції, ванілін і ін.);

– структуроутворюючі матеріали (желатин, агар-агар, сода);

– консерванти (антиоксиданти, сорбінова кислота).

Технологія виробництва харчових концентратів

Характер технологічних процесів виробництва концентратів визначається як фізико-хімічними властивостями сировини, так і споживчим призначенням концентратів.

Залежно від властивостей сировини застосовуються різні способи її обробки, які забезпечують повну кулінарну готовність або напівготовність концентратів.

Для одержання різноманітних по споживчому призначенню концентратів застосовуються різні технологічні схеми, основу яких становлять наступні процеси:

– приймання і зберігання сировини;

– підготовка сировини;

– дозування напівфабрикатів;

– змішування напівфабрикатів;

– брикетування (пресування) або розфасовка розсипом;

– упакування, загортання брикетів, герметизація коробок або пакетів;

– зберігання харчових концентратів.

Всі перераховані процеси, за винятком процесу підготовки сировини, є загальними для виробництва більшості концентратів. Нижче приводиться коротка характеристика основних процесів виробництва харчових концентратів.

ПРИЙМАННЯ І ЗБЕРІГАННЯ СИРОВИНИ

Приймання і зберігання сировини здійснюється по загальноприйнятим у харчовій промисловості правилам. Вся сировина піддається кількісному обліку і якісній оцінці відповідно до вимог діючих технічних умов і стандартів.

ПІДГОТОВКА СИРОВИНИ

Сировина, за винятком круп і зернобобових, піддається в основному механічній обробці.

КРУПИ і ЗЕРНОБОБОВІ. Для виробництва концентратів використовують варено-сушіння крупи і бобові, які залежно від кулінарної готовності концентратів (звичайні концентрати, швидкорозварюваємі, такі, що не потребують варки) підготовляються по різним технологічним схемах. При виробництві звичайних концентратів круп’яну сировину очищають від сторонніх домішок, миють, варять, сушать. При виготовленні швидкорозварюваємих концентратів, які не потребуючих варки, крупи піддають не тільки глибокій гідротермічній обробці (варіння з надлишковою кількістю води при підвищеному тиску), але й складній механічній обробці (плющенню, подрібнюванню).

Гідротермічна обробка послабляє структуру ядра крупи за рахунок руйнування міжклітинних речовин рослинної тканини і підвищує гідрофільність крохмалю, тобто його здатність швидко набухати і зв’язувати воду при готуванні блюда. За допомогою плющення і подрібнювання досягається, механічне руйнування тканин ядра, збільшення його поверхні, що підвищує здатність крупи швидше поглинати воду і зв’язувати її у великій кількості. Після такої обробки варено-сушена крупа розварюється дуже швидко або може бути використана в їжу без варіння.

Очищення. Крупи і бобові, очищають від домішок на повітряноситових сепараторах різних конструкцій.

ЕРНООЧИСНЕ ВІДДІЛЕННЯ

Процес очищення і сортування зерна проводять в зерноочисному відділенні. Машини для очищення зерна встановлюють у пилозахисному виконанні. Очисне відділення розташовується на верхніх поверхах підприємства або в окремому приміщенні, що розташовано паралельно силосам. Для очищення зерна використовують повітряно-ситові сепаратори, магнітні сепаратори, трієри, сортувальні агрегати і сита.

Повітряно-ситові сепаратори (ПСС) служать для очищення зерна від пилу, а також від домішок, які відрізняються по ширині, товщині і аеродинамічним властивостям (легкої бур’янистої домішки, соломи, щуплих зерен зернових, дрібного насіння рослин і великих домішок – камінчиків, грудочок землі).

Мийка. Крупи і зернобобові миють 3…5 хвилин в проточній воді (пшоно в нагрітій до 45…50 ºС,) у мийних машинах різних конструкцій. При мийці повністю віддаляються забруднення, знижується заселеність мікроорганізмами та відбувається зволоження круп і бобових.

Для мийки круп найчастіше застосовують шнекобарабанні мийні і гідравлічні мийні апарати.

Шнекобарабанна мийна машина складається з верхнього барабана зі шнеком і розташованого під ним сітчастого барабана, для обполіскування. Крупа по прийомному патрубку надходить у верхній барабан, миється і просувається шнеком до виходу. Легкі домішки спливають і через зливний отвір стікають в каналізацію. Розвантажувальні лопати із широкими лопатями, які розташовані на виході з барабана вивантажують крупу через проміжну коробку в нижній сітчастий барабан де відбувається відокремлення брудної води, а продукт направляється у водовідокремлювач або у варильний апарат.

Гідравлічний мийний апарат призначений для мийки крупи від поверхневого забруднення і відділення бур’янистих домішок, що відрізняються від круп по питомій вазі. Він ефективний для миття круп, у тому числі пшона. Принцип роботи мийного апарата заснований на протитечії з використанням швидкості висхідного водяного струменя.

В апарат крупа надходить через прийомний бункер і шнековий живильник через вихідний отвір жолоба шнека подається в прийомний конус дільника, що розподіляє потік крупи рівномірним шаром по окружності верхнього конуса поплавка. Потім крупа попадає в зазор між поплавком і циліндричним корпусом, піддається інтенсивному змиванню висхідним струменем води. Ребра на поверхні поплавця перешкоджають вільному падінню крупи.

Легкі домішки спливають нагору і через розширену частину корпуса попадають у зливну чашу, а потім у збірник-уловлювач, який має два сита для уловлювання крупи, а відмита крупа надходить у похилий розвантажувальний шнек, заповнений водою для запобігання подрібнювання. Крупу разом з водою шнеком направляється в сітчастий конусний барабан водовідокремлювач, що обертається, з якого брудна вода направляється в каналізацію, а крупа надходить в варильний апарат.

ВАРІННЯ . Крупи і зернобобові варять гострою парою в присутності води в апаратах марки ВА-80М, які працюють під надлишковим тиском. Варильний апарат представляє собою горизонтальний, циліндр, виконаний з нержавіючої сталі. З торцевих сторін він має бандажі, якими опирається на роликові підшипники (бандажі – металеві кільця фасонного профілю, надягнуті в гарячому стані на колеса для збільшення їхньої міцності і зменшення зношування). Ролики укріплені на двох стійках, прикріплених до фундаменту болтами і скріплених між собою стяжками.

Обертання циліндра здійснюється від електродвигуна через клиноремінну передачу і циліндричний редуктор. Завантаження і вивантаження крупи здійснюється через люк, що герметично закриваються кришкою за допомогою гвинта і спеціальної скоби. На внутрішній поверхні циліндра апарата приварені спіральні лопати, що забезпечують безперервне перемішування крупи при варінні і її вивантаженні.

Направляючі лопати кріпляться з таким кутом, щоб продукт при обертанні переміщався від торцевих сторін циліндра до люка. З обох сторін циліндра через чавунні патрубки підведені труби. Через трубу, розташовану з торцевої сторони циліндра, подається пара, а через трубу, розташовану із протилежної сторони, виводиться повітря при подачі пари в циліндр і випускається пара після закінчення варіння крупи.

У вивідному патрубку є отвір для відводу конденсату. Для попередження попадання крупи з апарата в труби на отворах усередині циліндра встановлені сітки з нержавіючої сталі. На трубі по якій подається пара встановлені манометр і запобіжний клапан. Для контролю ступеня провареності крупи є спеціальний кран-пробовідбірник. Після закінчення варіння апарат зупиняють, випускають пару, спускають тиск усередині апарата, потім відкривають люк і вивантажують крупу по лотках у охолоджувальну чашу з мішалкою для її охолодження до 35-40°С і запобігання злипання і утворення грудок.

Звичайно завантаження апарата триває 3 хв., підйом тиску 5-8 хв., варіння (залежно від виду крупи) 20…60 хв., спуск тиску 3 хв. і розвантаженню 3…3,5 хв.

У процесі варіння, при температурі близько 125 °С змінюються фізико-хімічні властивості круп і зернобобових, відбувається руйнування клітинних речовин рослинної тканини, проникнення пари в клітини і підвищення гідрофільності крохмалю; він набухає, клейстеризуєтся і частково декстринизується, білки денатурують, зменшується їхня розчинність, інактивуються ферменти, знищується вегетативна мікрофлора і спори, збільшується об’єм і маса круп і зернобобових, видаляються леткі речовини, що надають неприємний присмак і запах зерну бобових.

Сушіння. При виробництві звичайних концентратів зварені до готовності крупи і бобові відразу ж сушать до вологості 8…9 %. а при виробництві швидкорозварюваємих і готових їх піддають двократному сушінню. Спочатку варені крупи підсушують до вологості 22…26 %, а потім після плющення досушувють до вмісту вологи 8…9 %.

Для сушіння варених круп використовують сушильні установки різних конструкцій:

– конвеєрні сушарки,

– стрічкові,

– вертикальні,

– безперервно-діючі шахтні,

– віброкиплячим шаром.

Вертикальні сушарки, незважаючи на те, що в них витрата пари на 1 кг випаруваної вологи менше, чим у стрічкових, мають ряд істотних недоліків (трудомісткі в обслуговуванні, займають великі виробничі площі, споживають більше електроенергії через що застосування їх обмежено.

Просіювання. Варено-сушені крупи і зернобобові звільняють від мучелі і грудочок просіванням на віброситі із двома ситами: діаметр отворів верхнього сита 10 мм, нижнього – 1 мм. Для видалення феродомішок очищену крупу пропускають через магнітні уловлювачі і направляють у бункер змішувального відділення.

СУШЕНІ ОВОЧІ. Сушені овочі і картоплю інспектують, пропускають через магнітні уловлювачі, підсушують до вологості 9…10 % і подрібнюють на шматочки розміром 3…5 мм. Сушені овочі, що мають форму кубиків зі стороною розміром 8 мм не підсушують і не подрібнюють.

СУШЕНІ ГРИБИ. Використовують тільки сушені білі гриби. Їх замочують у холодній воді протягом 30…45 хв., а потім ретельно промивають щітками в теплій проточній воді і сушать до вологості 8… 9 %. Висушені гриби подрібнюють, просівають і пропускають через магнітні уловлювачі.

СУШЕНІ ПЛОДИ. Сушені виноград (без кісточок), яблука, курагу інспектують, миють теплою водою, сушать при 55…60 °С до вологості:

– виноград (ізюм) – 15%,

– курагу -10%,

– яблука – 8 % і

– чорнослив – 10%.

Підсушені плоди подрібнюють не частки 10-15 мм.

ЖИРИ. Використовую гідрогенізовані рослинні жири, яловичий жир і рідкі рослинні олії, які надходять або в рідкому стані (в автоцистернах), або у твердому (у бочках). Рідкі жири із цистерн перекачують у баки з паровими змійовиками, щоб уникнути їхнього застигання. Тверді жири розплавляють при температурі не вище 55 °С. При перекачуванні жирів в збірники змішувального відділення їх фільтрують через металеве сито № 08-1,0.

МАКАРОННІ ВИРОБИ. Інспектують і пропускають через магнітні уловлювачі.

СУШЕНЕ М’ЯСО. Використовують варено-сушене м’ясо сублімаційної або теплової сушки, його інспектують і пропускають через магнітні уловлювачі.

КОПЧЕНОСТІ (бекон і корейку) очищають із поверхні, ріжуть на смужки довжиною близько 450 мм, шириною 120 мм, подрібнюють на шматочки розміром 8х8 мм на шпигорезке або на вовчку із ґратами, що мають отвору діаметром 6-8 мм.

ПШЕНИЧНЕ БОРОШНО. Для поліпшення кольору і видалення “сирого” присмаку борошно злегка присмажують (декстринизують) при температурі 120…130 °С, просіюють через металеве сито № 1, 2-1,6 і пропускають через магнітні уловлювачі.

КУХОННУ СІЛЬ підсушують до вологості 0,5…1 % подрібнюють, просіюють через дротове сито № 08-1,0і пропускають через магнітні загородження.

ПРЯНОСТІ. Лавровий лист інспектують, подрібнюють, пропускають через магнітні уловлювачі.

Перець чорний мелений, перець червоний провіюють через металеве сито № 08-1,0і пропускають черев магнітні уловлювачі.

ОВОЧЕВІ ПОРОШКИ, упаковані в герметичну тару, додатковій обробці не піддаються.

ПЛОДОЯГІДНІ ЕКСТРАКТИ фільтрують через луджене сито № 08-1 ,0 або шовкове № 11-13 і направляють у видаткові бачки змішувального відділення. Для зменшення кількості мікроорганізмів екстракти рекомендують піддавати пастеризації протягом 15 хв при температурі 80 °С або додавати сорбінову кислоту в кількості 0,2 % до маси екстракту.

Вся інша сипуча сировина (цукор, сухе молоко, крохмаль і ін.) просівається через металеве сито № 08-1,0 і пропускається через магнітні уловлювачі.

ДОЗУВАННЯ

Дозування підготовлених напівфабрикатів, в основному проводиться по масі. Для рідин постійною густиною і для добре сипучих зернових матеріалів дозування проводиться об’ємним способом за допомогою спеціальних дозуючих пристроїв. Зважені по рецептурі напівфабрикати направляються на змішування.

ЗМІШУВАННЯ

Для змішування напівфабрикатів використовують змішувальні машини періодичної і безперервної дії. Широке поширення одержали змішувачі періодичної дії. Змішувальна машина періодичної дії складається зі сталевої ємності напівциліндричної форми, у якій обертаються два вали, що виконують роль мішалки. Робочий механізм мішалки являє собою дві гвинтові лопати, що обертаються назустріч один одному з різним числом обертів (200 і 130 об/хв). Завантаження напівфабрикатів у певній послідовності виконують зверху. Вивантажують готову суміш через бокову стінку при відкриванні заслінки.

Змішування компонентів ведеться в протягом 5…10 хв. (залежно від виду концентрату) до утворення однорідної суміші. Суміш вважається однорідної, якщо кожна невелика порція має однаковий хімічний склад і має однакові фізичні властивості.

БРИКЕТУВАННЯ, ЗАГОРТАННЯ І ЕТИКЕТУВАННЯ БРИКЕТІВ

Отриману концентратну суміш брикетують у міцні брикети певної форми, розмірів і маси. Для брикетування харчових концентратів, за винятком овочевих, використовують механічні преса.

Для брикетування овочевих концентратів придатні тільки гідравлічні преси, тому що на цих пресах можна одержати досить великі брикети масою не менш 1 кг. Перевагою цих пресів є також можливість регулювання тиску на 1 см 2 прессуємої поверхні й підігріву матриці, що дозволяє робити пресування при мінімальному подрібнюванні сушеного продукту. Брикети після пресування інспектують. Вони повинні мати правильну форму, однакову товщину, масу, рівні гладкі поверхні гострі, не зламані грані, добре зберігати свою форму, при загортанні не розсипатися.

Концентрати, спресовані в брикети загортають у два шари пакувального матеріалу: внутрішній – для концентратів з жиром з пергаменту, для концентратів без жиру з підпергаменту або парафінованого паперу, просоченої парафіном; зовнішній – літографовану барвисту етикетку з етикеточного паперу. Шви обгортки і етикетки не повинні збігатися. Склеюють декстриновим клеєм, крохмалем або полівінилацетатною емульсією.

Брикетовані концентрати випускають (залежно від виду) масою нетто від 50 до 500 г, а по замовленню споживачів можуть бути випущені масою нетто не більше 2,5 кг.

ФАСУВАННЯ РОЗСИПОМ

Концентрати в насипний виді розфасовують розсипом у пакети і пачки з термозварюваємих матеріалів і в подвійні пакети – зовнішній пакет з етикеточного паперу, внутрішній – для концентратів з жиром з пергаменту, для концентратів без жиру з підпергаменту або парафінованого паперу.

УПАКУВАННЯ

Пакети, пачки і брикети повинні бути оформлені барвистими малюнками з написами, нанесеними безпосередньо не пакувальні матеріали або етикетку. Етикетки повинні бути цілими, чистими і без плям, не етикетці кожної одиниці впакування повинні бути зазначені:

– товарний знак або найменування підприємства-виробника;

– найменування продукту;

– склад концентрату;

– спосіб готування і кулінарні рекомендації по вживанню;

– маса нетто;

– дата вироблення;

– строк зберігання;

– напис “Зберігати в сухому прохолодному місці”;

– позначення стандарту.

Пакети, пачки і брикети з концентратами впаковують у фанерні, дощаті ящики або в ящики з гофрованого картону з вкладишами. Дощаті і фанерні ящики повинні бути вистелені усередині пакувальним папером. Маса нетто ящика повинна бути не більше 16 кг.

Тара повинна бути міцною, чистою, сухою, без сторонніх запахів. Транспортна тара маркірується з позначкою:

– товарного знака або найменування підприємства-виробника;

– найменування продукту;

– маси нетто і кількості пакетів, пачок або брикетів;

– дати вироблення і номера зміни;

– строку зберігання;

– напис “Зберігати в сухому прохолодному місці”.

У кожну тарну одиницю вкладаю талон з номером укладальника. Приготовлені концентрати направляють на склад готової продукції.

ЗБЕРІГАННЯ

Концентрати зберігають у сухому чистому, добре вентильованому приміщенні, не зараженому комірними шкідниками. При необхідності проводять дезінсекцію складського приміщення. У складські приміщення не повинні проникати сонячні промені. Відносна вологість повітря в складському приміщенні повинна бути не більше 75 %, температура – не вище 20 °С. При зберіганні продукції ящики з концентратами встановлюють на стелажі і піддони штабелями по висоті не більше восьми ящиків. Відстань між штабелями, а також штабелями і стінами повинна бути не менш 0,7 м. Не допускається укладання продукції поблизу водопровідних і каналізаційних труб і опалювальних приладів. Не допускається провітрювання складських приміщень у сиру погоду і після дощу.

Порушення повітряного режиму складських приміщень (температура, відносна вологість, циркуляція повітря) і їхнього санітарно-технічного стану (наявність гризунів, комах-шкідників і т.п.) може викликати псування концентратів, тобто змінити їхнього хімічного складу і фізичних властивостей, а також сприяти розвитку небажаних мікробіологічних процесів (пліснявіння, закисання, бродіння і ін.). Так, при порушенні повітряного режиму зберігання спостерігаються явища сорбції (зволоження) і десорбції (усушки) концентратів. При зберіганні концентратів у складських приміщеннях з відносною вологістю повітря вище 75%, вони зволожуються. Круп’яні і овочеві концентрати пліснявіють, а цукристі – зброджуються і закисають. Брикети розм’якшуються, стають пухкими, а порошкоподібні концентрати комкуються, втрачають свою сипкість.

При зберіганні концентратів у приміщеннях з низькою відносною вологістю повітря концентрати висихають, брикети твердіють, втрачають свою масу, погіршуються споживчі властивості. Зіткнення концентратів з киснем повітря, особливо на світлі, викликає псування жиру що входить по рецептурі. Продукти окиснювання (перекиси, оксикислоти, альдегіди, кетони і ін.) надають концентратам неприємний смак і запах.

Щоб уникнути псування концентратів режим зберігання варто систематично контролювати, регулярно перевіряти санітарний стан складських приміщень.

Основні поняття про сири

У тлумачному словнику Даля слово «сир» вміщено в групу слів, корінним в якій є слово «сирий», що має два основних значення: «мокрий» і «неварений». Мабуть, від другого значення і сталося слово «сир», так як в стародавні часи сири виробляли з сирого молока за участю природної мікрофлори і в їжу вони вживалися без будь-якої кулінарної обробки. Слово «сироватка» (в українській мові «сироватка»), можливо, є скороченням слів «сирна вода», тобто рідка частина молока, що залишається після вироблення сиру і сиру (у світовій практиці тво-ріг відносять до сирів).
Продовжувати читання Основні поняття про сири

Історія виникнення і розвитку сироваріння

Людина приручила домашніх тварин за 8-10 тисяч років до Різдва Христового. Однією з цілей приручення було отримання постійного джерела молока. З давніх-давен люди вважали молоко носієм життя, а корови у багатьох народностей вважалися священними тваринами.

Однак молоко володіє великим недоліком: його не можна зберігати тривалий час в натуральному вигляді, оскільки воно швидко псується в наслідок життєдіяльності мікроорганізмів. Швидше за все в молоці розвиваються молочнокислі бактерії, що використовують як джерело енергії лактозу. У молочнокислі бактерії марно людина придбала союзника, так як вони, не знижуючи поживної цінності молока, надають йому хороші органолептичні і дієтичні властивості і стійкість при зберіганні.

Кислотний згусток в процесі розрізання, перемішування, нагрівання, пресування або самопресування виділяє сироватку, в результаті отримується згусток, який не тільки більш стійкий в зберіганні, але і містить більше сухих речовин, що було важливо для кочових племен. Такий згусток ми називаємо сиром, і, очевидно, він і з’явився прабатьком сиру. У багатьох країнах до теперішнього часу сир віднесений до окремої групи сирів.

До відкриття сичужного згортання молока, мабуть, привела практика зберігання і транспортування його в мішках, виготовлених зі шлунків ссавців, на стінках яких могли залишатися химозин або пепсин Люди не могли не помітити, що в таких мішках молоко згортається, не будучи кислим. З цього спостереження і почалася історія сироваріння.

Таким чином, сироваріння, швидше за все, виникло як спосіб консервування молока, а в даний час сири перетворилися в найцінніші продукти харчування.

Більш низька кислотність сичужних сирів в порівнянні з кисломолочними призводить до зниження їх стійкості при збереженні при кімнатних темпера-турах, тому для їх зберігання з давніх часів використовували печери та підвали зі спеціальним режимом температурної вологості (зараз для цієї мети використовують спеціально побудовані сховища ).

Альтернативою низьких температур могла бути інтенсивна посолка сирів, в жарких країнах для запобігання псуванню сирів їх зберігали в концентрованому розчині кухонної солі (розсолі). Такі сири прийнято називати розсольні.

У деяких країнах сири для збільшення термінів їх зберігання підсушують на сонці, а пізніше навчилися коптити, що ще й надавало сирів специфічні смакові якості.

Припускають, що сироваріння виникло близько 8000 років тому в Месопотамії, на території між Тигром і Євфратом, потім поширилося на Середній Схід, Єгипет, Грецію, Рим.

Сири неодноразово згадуються в Старому Завіті, класичної гречеської літератури (Гомер, Геродот, Арістотель). Вони входили в раціон римських легіонерів, гладіаторів, їх жертвували богам на горі Олімп. В Єрусалимі був стадіон, розташований в долині, яка з давніх часів називалася Долиною сироварів.

Давньоримськими авторами (Колумелла, Пліній) описані деякі методи виробництва сирів. Коментуючи їх технології, можна сказати, що вони відрізняються від сучасної технікою, деталями, але не принципами.

Завоювання Римською імперією сусідніх територій супроводжувалося поширенням сироваріння, після падіння імперії цьому сприяла міграція населення, походи хрестоносців. Великий внесок у розвиток сироваріння внесли монастирі, феодальні маєтки, сімейне ремесло в сільських господарствах. Виробники намагалися дати сирів власні назви, чим пояснюється велика кількість назв, що належать фактично одним і тим же сиру.

Натуральний характер сироваріння носило до середини XIX століття. Зростання міського населення породив попит на сири, для задоволення якого почалося їх промислове виробництво (1860-1880 рр.), Хоча перша кооперативного сироробна фабрика відкрита приблизно в 1380 р в Волаберге на Балканах. Незабаром промислове виробництво стало домінувати і варіння сирів почала швидко зростати.

Паралельно з кількісними відбувалися і якісні зміни в сироваріння. Цьому сприяло відкриття мікроорганізмів і їх ролі в природі і харчовому виробництві. З 1890-1900 рр. для вироблення сирів почали застосовувати чисті культури молочнокислих бактерій і пастеризацію молока, контролювати вироблення сирів по титруємої кислотності, проводити дозрівання в регульованих температурних умовах. У 1904 р з’явилися плавлені сири. У 1930 р. в Новій Зеландії відкрили бактеріофаги, до сих пір є головною проблемою сироваріння.

Сироваріння в даний час переживає період бурхливого розвитку. Найбільший прогрес досягнутий в техніці виробництва сиру, управлінні технологічними, мікробіологічними та біохімічними процесами. Поряд з традиційними з’явилася принципово нова технологія, заснована-ванна на концентрування молока методом ультрафільтрації. Відбувається перехід до використання більш активних штамів мікроорганізмів, методами селекції. Сироваріння з мистецтва, яким воно було на протязі тисячоліть, поступово перетворюється в науку.

На території колишнього СРСР сироваріння, швидше за все, з’явилося на Кавказі. У деяких гірських районах досі виробляють в домашніх умовах сири з використанням мішків зі шкір тварин. Перший масло-сироробний завод в Азербайджані відкритий в 1843 р. в м Нуха.

Перша сироварня по виробництву сичужних сирів в Росії відкрита в 1795 р. в селі Лотошіно Тверській губернії, в маєтку князя Мещерського. На сироварні виробляли швейцарський сир. До 1866 року в Європейській частині Росії налічувалося вже 72 поміщицьких сироварні. В основному на них ви сири для вживання в самому господарстві.

Селянське артільне сироваріння в Росії почало розвиватися з ініціативи Миколи Васильовича Верещагіна, революціонера-народника, брата знаменитого художника, уродженця м. Череповця. Верещагін вважав, що поставка сирів в промислові центри значно поліпшить економічний стан селянства. Артільні сироварні виробляли сири на продаж, тому їх відкриття знаменує в Росії початок промислового сироваріння.

Перша артільна сироварня відкрита в селі Отроковічі Тверській гу-Берн в 1866 р., майстрами в цій сироварні були сам Верещагін і його дружина. Через рік вже налічувалося 18 артільних сироварень. У 1870 р. Верещагіним в Петербурзі була організована перша майстерня з виготовлення молочного устаткування. Таким чином, промислове сироваріння в Росії виникло в той же період, що і сироварні заводи в Європі і Америці.

Для підготовки вітчизняних майстрів по сироварів в 1871 р. в селі Едімоново Тверської губернії Верещагін за допомогою Д.І. Менделєєва відкрив першу школу молочного господарства, при якій діяла власна сироварня. Тут виробляли сири, які продавалися не тільки в Росії, але і за кордоном.

Визначну роль у розвитку молочного справи зіграв Калантар Аветис Айрапетович, який в 1882 році став на прохання Верещагіна керівником Едімоновской школи і викладачем теоретичних дисциплін. Разом вони при школі організували першу молочно-господарську лабораторію, пізніше реорганізовану в дослідну станцію для наукових досліджень в області молочного справи.

До першої половини 20-х років XX століття в Росії діяло близько 6500 кустарних маслоробних і сироробних заводів, на Уралі і в Сибіру були побудовані 10 механізованих заводів.

Головною заслугою Калантара було відкриття в Росії першого навчального закладу для підготовки кадрів вищої кваліфікації – Вологодського молочно-господарського інституту (нині Вологодська державна молочно-господарська академія ім. Верещагіна). Крім навчальних кафедр, до складу інституту входило 6 дослідних станцій (біохімічна, бактеріологічна, техніки переробки молока, випробування машин, зоотехническая), молочний завод, навчальне господарство на площі 550 гектарів, постійно діючі курси.

Першою в Росії науковою роботою по сироварів була дисертація П.А. Ільєнкова «Міркування про хімічний процесі приготування сирів» (1845 р). У 1883 р захистив дисертацію на тему «Мікроскопічні дослідження молока» Калантар, він же в 1903 р. видав перше практичний посібник з виробництва сиру «Загальнодоступне керівництво по молочному справі». Великий внесок у розвиток сироваріння вніс професор А.А. Попов, який написав популярне керівництво «Сироваріння».

У 1890 р при існуючих бактеріологічних лабораторіях були від-криті молочно-господарські дослідні лабораторії в Петербурзі, Москві, Тарту (Юр’єв). У 1902 р такі лабораторії діяли в Томську, Кургані, Омську, Канську, Барнаулі. У тому ж 1902 р почав видаватися журнал «Молочне господарство».

На початку століття великі дослідження в області молочного господарства велися в Московській бактеріолого-агрономічної станції (С.А. Северин, А.Ф. Войткевич, Л.Г. Будіна, С.А. Корольов). З 1914 р центром наукових ис-ліджень по молочному справі став Вологодський молочно-господарський ін-ститут (С.А. Корольов, Г.С. Инихов, Я.С. Зайковский). Вихованцями ВМХІ явля-ються В.М. Богданов, В.Н. Алексєєв, А.П. Бєлоусов, Д.А. Гранике, А.В. Гудков, З.Х. Діланян, Г.В. Доільніцин, І.І. Климовський, А.М. Миколаїв, Л.А. Гостро-умів, Р. Раманаускас, А.А. Розанов, А.І. Чеботарьов і багато інших відомих вчених.

З початку утворення Міжнародної молочної федерації (1903 р.) російські вчені активно включилися в її роботу, беруть участь у всіх Між-родного молочних конгресах, публікують свої роботи в іноземних журналах.

У 1936 р в Угличі була створена центральна науково-дослідна лабораторія (ЦНІІЛС), перетворена у Всесоюзний науково-дослідний інститут маслодельной і сироробний промисловості (ВНИИМС), який разом з створеними філіями в Барнаулі, Каунасі і Ставрополі став великим науково-експериментальним центром світового рівня.

ВНИИМС став центром підготовки наукових кадрів для сироваріння і маслоробства. Велику роль в підготовці наукових кадрів зіграв Єреванський зооветеринарний інститут, в якому плідно працювала школа професора З.Х. Діланян. У Московському технологічному інституті м’ясо-молочної промисловості під керівництвом професора Гранікова Дмитра Анатолійович вихована ціла плеяда талановитих вчених-сироварів (А.М. Шалигіна, Лімантов, З.С. Соколова, Г.Н. Крусь). У Вологодському молочному інституті підготовкою наукових кадрів в післявоєнний період керували професора А.І. Чеботарьов і Сливко.

Виробничу базу сироваріння в Росії тривалий період со-представляли напівкустарні підприємства. І тільки до 60-х років ХХ століття почали зводити більші підприємства, оснащені імпортним обладнанням. Сир поступово з делікатесного продукту став перетворюватися в продукт масового споживання. Центрами промислового сироваріння в Росії стали Краснодарський, Ставропольський і Алтайський краї, Ярославська, Костромська, Тверська області.